Шайна Даймонд - Метелик над річкою, Шайна Даймонд

Я здригнулася, будучи вирваною з плетива спогадів лагідним дотиком маминої долоні до мого плеча. Бездумно кивнула у відповідь, бездумно всміхнулася і так само бездумно відклала тарілку з недоїденим, хоч і страшенно смачним, тістечком на старенький кавовий столик. Розуміла, що мама наговорила ще чогось приємного на адресу моєї творчості, проте я анічогісінько не чула, заглибившись у похмурі роздуми про минуле. Мені раптом сильно захотілося опинитися вдома у своєму затишному кабінеті і просто посидіти на самоті, туплячись у екран ноутбуку й переймаючись тією, вигаданою реальністю вигаданих людей, бо одна справа вбивати і вмирати буквами на папері – і зовсім інша спричинитися до чогось такого особисто. 

– Щось ми геть засиділися, доню, а роботи ж купа! 

Підвівшись, мама забрала тарілки й чашки зі столика і віднесла на крихітну кухню, що дивом притулилася між вітальнею і коридором, а тоді зникла на хвилину у комірчині під сходами, що вели на горище. Коли вона повернулася, то у руках мала металевий візочок для покупок, напханий всіляким садовим приладдям. Отой візок… 

Скільки себе пам’ятаю покійна бабуся зберігала у ньому все необхідне для своїх рослинок – і навіть через роки по її смерті мама зберігає все так само. 

Обличчя мами світилося радістю й ентузіазмом, тому я теж завзято підвелася з канапи і наблизившись, хвацько вихопила з візка старенькі граблі, питаючи: 

– І з чого ж почнемо?