IrenStasiuk - Спадщина Мольфарки, IrenStasiuk

Розділ 9: Зустріч з ворогом

Темний ліс Карпат мовчки поглинув їхні кроки. Меланія і Марко йшли вглиб лісу, де навколо них відчувалася присутність темної сили, яка вела їх до фінальної битви. Вона вже відчула цю силу раніше — потужний темний потік, що захоплював усе навколо. В її руках був Золотий камінь, артефакт, що передала їй тітка, а зараз з її силою вона була готова до того, щоб прийняти своє призначення.

 

— Ми близько, — тихо сказав Марко, зупиняючи її. Його погляд був пильним, серце билося частіше від напруження. — Чорний мольфар недалеко.

 

Меланія кивнула, вже відчуваючи на собі темну ауру цього противника. В її розумі спливала лише одна думка: вона повинна зупинити його, бо якщо його темна магія зіллється з її каменем, вони можуть змінити долю цього світу.

 

Вони продовжували йти, і врешті з’явився він — Чорний мольфар. Він стояв перед ними, обгорнутий темною аурою, і в його руках був чорний камінь, що поглинав світло, мов чорна діра. Його посмішка була холодною і зловісною.

 

— Я бачу, що ви знайшли мене, — сказав він, голосом, що звучав як глухий шелест вітру. — Але вам не допоможе навіть ваша сила. Я володію Чорним каменем — артефактом, здатним змінити долю всіх. І цей камінь буде моїм шляхом до могутності. Тепер усе буде під моїм контролем.

 

Меланія стояла перед ним, відчуваючи, як темна магія обпікає її душу, але не відступала. Вона зрозуміла, що її сила була не тільки в камені, а й у її зв’язку з природою і з тим, хто вона є насправді. І якщо її камінь — Золотий, то чорний камінь, яким володів цей мольфар, був його темним прототипом. В поєднанні вони могли привести до хаосу.

 

— Ти не можеш перемогти мене, — відповіла Меланія, її голос був спокійним, але рішучим. — Я не дозволю тобі зруйнувати цей світ.

 

Чорний мольфар сміявся, і його сміх звучав, як тріск сухого дерева, що ламається під сильним вітром.

 

— Ти не розумієш, — сказав він, піднявши Чорний камінь до неба. — Це моя влада, моя магія. Ти не зможеш мене зупинити.

 

Але раптом його фігура почала розмиватися в повітрі, наче туман, що тане при сонячному світлі. Меланія і Марко встигли зрозуміти, що це була не справжня битва, а лише проекція Чорного мольфара, спосіб залякати їх і відволікти від головного. Чорний мольфар вже зник, залишивши за собою лише темну тінь і зловісну енергію.

 

— Це ще не кінець, — промовила Меланія, дивлячись на місце, де щойно стояв ворог. — Він просто грає з нами.

 

Марко мовчки кивнув. Він відчував, що темна магія, яку вони щойно зустріли, була лише передвісником того, що чекає їх попереду.

 

— Ти права. Це лише початок. Але ми готові до того, щоб зупинити його, — відповів він, глибоко вдихаючи.

 

Меланія відчула, як Золотий камінь у її руках все сильніше пульсує. Вона не могла дозволити себе впіймати на ці трюки. Вона повинна була бути готовою до наступної зустрічі, адже тепер вона була не просто нащадком мольфарів. Вона була частиною цієї землі, частиною цієї магії, і більше не могла відступити.

 

— Ми повинні знайти його, — сказала Меланія. — І зупинити його раз і назавжди.

 

Вони йшли далі, кожен крок віддаляючи їх від темної сили, але в їхніх серцях вже не було сумнівів. Битва, яка тільки-но почалась, обіцяла бути значно складнішою, ніж вони могли собі уявити.

 

І в той час, коли Меланія подумки зверталася до Матвія, вона розуміла, що його світ більше не був її світом. Вона вже не була тією дівчиною, яку він колись любив. Її серце тепер належало цьому місцю, цьому чоловіку — Марку. Вона не могла більше жити в двох світах.

 

Вони продовжували йти в глиб лісу, намагаючись зібрати всі сили для майбутньої битви, але відчуття, що Чорний мольфар вже готовий до наступного кроку, не покидало їх. Ще не було видно кінця шляху, але обидва відчували, що вони наближаються до чогось важливого і смертельно небезпечного.

Темрява поглинала їх з кожним кроком. Ліс навколо став все густішим, дерева, що раніше здавались мовчазними спостерігачами, тепер наче потемніли, сплітаючись у непроникну стіну. Меланія відчувала, як повітря стає важким, і кожен подих тисне на її груди, мов невидимий камінь. Чорний мольфар був близько, і з кожною хвилиною його присутність ставала дедалі відчутнішою.

 

— Ми не самі, — тихо промовив Марко, зупиняючись і уважно оглядаючи навколишнє середовище. Його погляд був сповнений настороженості, і Меланія теж відчула, як навколо них розповзається холодний, неестествений спокій.

 

Несподівано земля під їхніми ногами затремтіла, і з лісу вийшло кілька темних постатей. Вони були схожі на тіні, майже невидимі, але їхні очі світилися червоним світлом, і цей погляд пронизував до самого нутра. Меланія зупинилася, і в її руці міцніше затискалася енергія Золотого каменя.

 

— Це його слуги, — прошепотів Марко, роблячи крок назад. — Темні духи, зцілені темною магією. Вони не повинні нас затримувати.

 

Меланія кивнула, і відчула, як камінь у її руці почав пульсувати, вбираючи силу природи навколо. Вона глибоко вдихнула і, піднявши камінь перед собою, вимовила кілька старовинних слів на мовах предків. Золотий камінь почав яскраво світитися, і світло з нього відганяло темряву, що насувалася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍