Маргарет Мітчелл - Звіяні вітром. Кн. 2

Голубонько, та ви просто закопали себе у цій Тарі! Все місто аж гулом гуло, коли капітан Батлер повернувся сюди з породистим конем, з каретою, маючи повні кишені доларів, тоді як усі ми не знали, за що шматок хліба купити. Всі страшенно обурилися: цей спекулянт, що повсякчас клепав усяку гидоту на Конфедерацію, має тепер стільки грошей, а от ми поробилися злидарями. І кожному кортіло дізнатись, як це він примудрився врятувати свої гроші, тільки ні в кого не стало духу спитати його, я одна зважилася й спитала, а він засміявся й сказав: «Запевняю вас, що не праведним шляхом». Ви ж знаєте, як важко видобути з нього щось певне.

— Та він же розбагатів під час блокади...

— Звичайно, любонько, почасти його гроші саме з цього джерела. Але це тільки мала часточка теперішніх його статків. Усі, в тім числі і янкі, вважають, що він десь приховав мільйони доларів золотом з грошей конфедератського уряду.

— Мільйони... і золотом?

— Атож, любонько, бо де ж поділося золото нашої Конфедерації? Хтось-таки його загріб, і чом би капітан Батлер не міг бути одним з таких загрібачів? Янкі припускали, що золото забрав із собою президент Девіс, виїжджаючи з Річмонда, та коли схопили бідолаху, при ньому й цента не знайшли. Після того як війна скінчилася, державна скарбниця виявилась порожня, тож усі гадають, що це хтось із блокадників перехопив золото, а тепер сидить і ні пари з уст.

— Мільйони, і золотом! Але як же...

— А хіба капітан Батлер не перевозив тисячі пак бавовни до Англії та Нассау, щоб продавати там з доручення уряду Конфедерації? — тріумфально спитала Туп.— Не тільки власну бавовну, а й урядову? А ви ж знаєте, по якій ціні йшла бавовна в Англії у роки війни. Яку заправиш, за таку й продаси. Він був уповноважений діяти в імені нашого уряду, вважалося, що він спродує бавовну й за гроші купує для нас зброю. Ну, а коли кільце блокади замкнулося і вже ніяк було доставляти зброю, то він же й одної сотої виручених за бавовну грошей не встиг витратити, і там в англійських банках осіли цілі мільйони доларів, що їх вклали капітан Батлер та інші блокадні спекулянти на той час, поки ослабне блокада. І вкладали вони ці гроші, безперечно, не на рахунок Конфедерації. Вони вкладали їх на свої власні рахунки, і ці гроші й досі там... Після капітуляції усі тільки й говорять про це і осуджують блокадних спекулянтів немилосердно, а коли янкі посадили капітана Батлера за вбивство чорнюка, до них, певно, дійшли ці чутки, й вони напосіли на нього, щоб сказав, де гроші. Розумієте, усі кошти Конфедерації належать тепер янкі,— тобто вони так вважають. Але капітан Батлер затявся, ніби нічого про це не знає... Доктор Мід каже, що їм однаково треба його повісити, хоч це й завелика честь для такого злодіяки й здирника... Дорогенька, але ж у вас і вигляд! Вам недобре? Це все я своїм базіканням, ге ж? Він один час був ваш кавалер, я знаю, але мені здавалося, ви давно його відшили. Щодо мене особисто, то я ніколи не була в захопленні від нього, він такий пройдисвіт...

— Ніякий він мені не приятель,— зробивши над собою зусилля, промовила Скарлет.— Я з ним посварилася під час облоги, коли ви виїхали до Мейкона. А де... де ж він сидить?

— У пожежні біля центрального майдану.

— У пожежні?

Тітонька Туп зайшлася сміхом.

— А так, у пожежні. Янкі перетворили її на військову в’язницю. Вони розмістилися в бараках навколо майдану, де міська управа, а пожежня трохи далі за майданом, на бічній вулиці, отож там і сидить капітан Батлер. А ще Скарлет, учора я почула прекумедну історію про нього. Забула, від кого саме. Ви ж знаєте, який він завжди був чистій — справжній тобі денді! — так ото посадили його в пожежню і не дають йому змоги скупатися, а він день у день вимагає лазні, і вони врешті вивели його з камери на майдан і показують таке довге корито, якого коні п’ють воду й де увесь полк щойно мився у тій самій воді. І кажуть йому — ось, будь ласка, купайся, а він їм: «Ні, я волію свій питомий південський леп, ніж цей янківський»,— і...

Скарлет слухала, як стара самозабутньо вела свою річ далі й далі, але слів уже не чула. Мозок її заполонили дві думки: що Рет має більше грошей, ніж навіть вона сподівалася, і що він у в’язниці. Те, що його заарештували і, можливо, повісять, трохи змінювало ситуацію, однак тільки на краще. Скарлет не дуже переймалася тим, що його можуть повісити. Її всю поглинав власний клопіт, власна грошова скрута, і їй було не до того, щоб морочити голову долею Рета. Та й вона була майже згодна з доктором Мідом, що шибениця — завелика честь для нього. Будь-який чоловік, коли він покинув жінку серед ночі на розпутті між двома супротивними арміями, бо йому, бач, припекло битися за вже програну справу, заслуговує на шибеницю... Але ось коли б їй вдалося одружити Рета на собі, поки він у тюрмі, тоді всі ті мільйони після його страти дісталися б їй, і тільки їй. А якби шлюб не вигорів, може, вона стягне з нього позичку, пообіцявши одружитися з ним коли його звільнять, або пообіцявши... та будь-що можна пообіцяти! Якби ж його повісили, то їй взагалі не довелося б ні за що розраховуватись.

Якусь часину в її розпаленій уяві снувалися думки про те, як вона стане вдовою завдяки доречному втручанню уряду янкі. Мільйони золотом! Вона тоді зможе відремонтувати будинок у Тарі, найняти робочі руки й на багатьох милях землі виростити бавовник. І накупить гарних суконь і їстиме все, що захоче, і подбає про Сьюлін та Керрін. І у Вейда буде найдобірніша їжа, і щічки його заокругляться, і він матиме теплу одежу, і гувернантку, а згодом піде до університету... і не ростиме босяцюрою та неуком як білий злидень. І тата доглядатиме путній лікар, а щодо Ешлі... о чого вона тільки не зробить задля Ешлі!

Тітонька Дріботуп раптом урвала свій монолог і занепокоєно спитала:

— Чого тобі, Мамко?

І Скарлет, пробудившись із своїх марень, побачила у дверях Мамку — руки згорнуті під фартухом, в очах гострий пронизуватий погляд. Скарлет подумала: а чи довго вона стоїть