Маргарет Мітчелл - Звіяні вітром. Кн. 2

вам, коли ви вже в місті. Сподіваюся, ви маєте й іншу сукню, крім цієї, що на вас. Це не означає, що ця не дуже ладна, але... розумієте, голубонько, вона трохи приношена. Отже, у вас є гарна сукня? Я дуже рада, бо ж це вряджатимуть перше справжнє весілля у нас в Атланті після приходу янкі. Буде торт, і вино, і танці згодом, хоч я не розумію, як Елсінгів на це все стане, вони ж такі зубожені.

— А з ким Фенні одружується? Мені здавалося, що оскільки Даллас Маклюр загинув під Геттісбергом...

— Не треба, голубонько, осуджувати Фенні. Не всі ж так шанують пам’ять загиблих, як ви пам’ять бідного Чарлі. Але дайте-но я згадаю. Як пак його звуть? Ніколи не запам’ятовую прізвищ... Том якийсь там. Я добре знала його матір, ми разом навчались у дівочому пансіоні в Лагрейнджі. Вона з лагрейнджських Томлінсонів, а її мати була... зараз-зараз... Перкінс? Паркінс? Паркінсон! Саме так. Зі Спарти. Дуже порядна родина, тільки... Я знаю, що не повинна б цього казати, але мені просто незрозуміло, як Фенні може виходити за нього заміж!

— Він що, випиває чи...?

— Та ні, що ви! На вдачу він чудовий, тільки, розумієте, осколком йому поранило нижню частину тіла, і щось там ушкодило в ногах... вони у нього... вони... мені неприємно вживати це слово, але хода його розкарякувата. Від цього він має вульгарний вигляд, коли ходить... Одне слово, це не дуже гарно, як дивитись. Не розумію, чому вона з ним одружується?

— Але треба ж дівчатам з кимось одружуватись.

— Не конче й треба,— трохи надувшись, відповіла Туп.— Я ось і без цього прожила.

— Люба тітонько, я ж зовсім не вас мала на думці! Всі знають, який ви мали успіх, та й тепер ще маєте! Взяти хоча б суддю Карлтона — він так ласо поглядав на вас, аж я...

— Ой, облиште, Скарлет! Цей старий бевзь! — пирхнула Туп, яка вже знову була в доброму гуморі.— Але нехай там як, а Фенні мала такий успіх, що могла б зробити кращу партію, і я не вірю, щоб вона закохалася в цього Тома як його там... І не вірю, що вона вже відійшла після загибелі Далласа Маклюра, але вона ж не схожа на вас, голубонько. Ви он залишаєтесь вірною дорогому Чарлі, дарма що десятки разів могли б уже вийти заміж. Меллі і я, ми не раз казали, як ви шануєте його пам’ять, хоча всі навколо в один голос твердили, що ви холодна кокетка.

Скарлет пропустила повз вуха це нетактовне свідчення і вправно спрямовувала Туп на розповідь то про одного знайомого, то про іншого, хоч самій кортіло якнайшвидше дізнатися, як там Рет. Спитати прямо про нього, і зразу після приїзду, аж ніяк не годилося. Це могло б скерувати думки старої леді у зовсім небажаному напрямку. Туп ще матиме час розвинути свої підозри, якщо Рет не погодиться на одруження.

А тітонька й далі собі жваво стрекотіла, мов дитина, рада, що знайшлася слухачка. Справи в Атланті зовсім кепські, казала вона, і все через сваволю республіканців. Кінця-краю цьому не видно, а найгірше те, що вони задурманюють бідних чорнюків.

— Люба моя, таж вони хочуть дати чорнюкам право голосу! Чи ви чули коли-небудь більшу дурість? Хоча я не знаю, але як оце подумаю, то дядько Пітер куди більш тямущий і вихованіший за будь-якого республіканця, і якраз через добрі манери він і не погодиться голосувати. Але от іншим чорнюкам то й затуркали цим голови. І декотрі з них такої зухвалості набрались! Смерком стало небезпечно з’являтись на вулиці, бо навіть серед білого дня можуть зіпхнути даму з хідника просто в болото. А коли хто з джентльменів спробує запротестувати, його під арешт і... Ой голубонько, а чи сказала я вам, що капітан Батлер сидить у в’язниці?

— Рет Батлер?

Хоч як ця новина вразила Скарлет, усе-таки вона зраділа, що тітонька Туп позбавила її потреби самій переводити мову на Рета.

— Авжеж він! — Від збудження щоки у Туп зарожевіли, і вона аж випросталась у кріслі.— Саме зараз він сидить у в’язниці за те, що вбив негра, і його, можливо, навіть повісять! Уявляєте — капітан Батлер на шибениці!

На хвильку Скарлет забило дух, і вона мовчки втупилась у повнотілу стару леді, яка страшенно тішилась що її повідомлення справило таке враження.

— Поки що це не доведено, але хтось убив чорнюка який чіплявся до білої жінки. Янкі дуже лютують, бо останнім часом уже чимало таких нахаб негрів убито. Вони не можуть нічого довести у справі капітана Батлера, але хочуть на його прикладі провчити інших, так гадає доктор Мід. І ще він каже, що як відправлять його на шибеницю, то це вперше янкі вчинять по правді, хоч я вже тут не знаю... І подумайте лишень — рівно тиждень тому капітан Батлер був у мене в домі, подарував пресмачнющу куріпку і ще розпитував про вас і сказав, що потерпає, чи не образились ви на нього тоді під час облоги, і що ви, може довіку йому не пробачите.

— А чи довго ще він сидітиме у в’язниці?

— Ніхто не знає. Мабуть, аж поки його повісять, хоча, може, вони так і не зможуть довести, що то він. Правда, янкі це не дуже й обходить, винен він чи не винен, їм аби лише когось повісити. Вони страшенно стривожені,— Туп таємниче притишила голос,— через цей ку-клукс-клан. А у вас в окрузі є ку-клукс-клан? Я певна, що є, просто Ешлі не каже вам, дівчатам. Ті, хто туди входить, начебто не мають права про це розповідати. Вони роз’їжджають верхи цілу ніч, прибрані за привидів, і заявляються до зайд-саквояжників, які награбували грошей, та до негрів, які вже дуже розбестились. Часом вони лише налякають їх і порадять забиратися геть з Атланти, а як ті не послухають, то й відшмагають і,— далі Туп мовила пошепки,— навіть і вб’ють, а трупа кинуть на видноті й папірця пришпилять від ку-клукс-клану... Отож янкі дуже люті на них і хочуть бодай на комусь відігратися... Але Г’ю Елсінг казав мені, що навряд чи капітана Батлера повісять, бо янкі гадають, ніби він знає, де гроші сховано, тільки мовчить про це. Тож вони хочуть присилувати його, щоб заговорив.

— Гроші?

— А ви не чули? Невже я вам не писала?