Наталія Рощина - Роксолана

А для збереження миру й спокою в державі треба знищити всіх його братів з їхніми дітьми, онуками й правнуками чоловічої статі. Роксолана втрачала сенс життя, мала з цим щось вдіяти, бо найдостойнішим вважався первонароджений, найстарший. Мустафа. Усе чітко й зрозуміло: її ж сини мають бути вбиті. Як здолати ту страшну силу?

Роксолана чекала. Покладалася на свій гострий розум, кмітливість. Здогадувалася: все, що зробить, залишиться в спогадах народу як намагання відступити від законів праотців. Зробилось їй дуже жаль, що, маючи руки по лікті в крові, її чоловік залишиться чистим і мужнім героєм, а вона – хитрою змією, яка отруїла падишаха, затьмарила його розум. «Навчилася вже любити його народ. За його велику побожність, котру помалу сама втратила і без котрої було їй так тяжко, так щораз тяжче. За його спокій. А головно за його очі, котрими той народ так дивився все на її чоловіка, як вона дивилася на свою дитину, на свого сина Селіма» (10).

Вирішила діяти не напролом, а, як завжди, обережно, підступно. Роксолана поширювала плітки про те, що султанів спадкоємець має великий вплив на народ, подобається йому. Султан не міг реагувати на почуте спокійно, але мова йшла про сина, тому діяв нерішуче, скипав поступово, ховаючи свій гнів, розпач. Хасекі не зупинялася. Тепер вона запропонувала Рустему допомогти, обіцяючи йому всіляку підтримку. Той погодився. Чи був у нього вибір? Він збагнув, хто насправді керує імперією, і перейшов на бік султанші. А імперія розрослась як ніколи, вона була майже безмежною: Анатолія і Румелія, Сирія і Єгипет, Мекка з Мединою і Греція. Тепер Сулейман став володарем Угорщини і Паннонії, Чорного моря, Вірменії, Грузії, Іраку, Ємену, всієї Північної Африки аж до Марокко. Його володіння охоплювали майже все Середземне море, сягали Каспію, Перської затоки і Червоного моря.

Необмеженою була влада Сулеймана, але султанша Хасекі мала її ще більшу, бо була розумною жінкою, що вміла керувати чоловіком. Про неї давно гомоніла Європа, називаючи то підступною, то мудрою. Ніхто не заперечував її розуму, впливу на володаря великої імперії. Ніхто не звинувачував її у впертості, жадобі до життя, яке вона вибрала ще в перші дні полону. А в неї голова йшла круговерть «від тих справ, які викидала величезна машина столиці держави. Не знала досі, що чоловік її двигає на собі весь той безмірний тягар. Вже першого дня зрозуміла, чому її чоловік так часто приходив з почервонілими очима і так тихо сидів при ній, як хворе дитя при матері» (10).

Довіра Сулеймана до своєї дружини була безмежною. Вона стала негласною радницею чоловіка і керувала країною разом із ним, брала участь у державних справах, вирішувала внутрішньополітичні та зовнішньополітичні питання. її думку визнавали у владних колах авторитетною, вона протегувала мистецтвам, з'являлася в суспільстві з відкритим обличчям – і при цьому її поважали діячі ісламу як зразкову правовірну мусульманку. У такий спосіб вона спромоглася не тільки свого визнання, як персони, що вимагає поваги до свого розуму, але й до жіночої статі взагалі, що для мусульманських країн – факт неймовірний.

Роксолана знала про свій вплив на падишаха й користувалася цим, бо на кожному етапі мала вирішувати складні завдання. Спочатку вони стосувалися виживання, пристосування до чужого, ворожого стану. Потім народилися діти – відповідальність зростала з появою кожного немовляти. Діти дорослішали – проблеми змінилися. Тепер вони були пов'язані з владою, з самим життям. Один із її хлопчиків повинен зійти на султанський трон. Важкий вибір, але султанша зробила його і діяла проти совісті лише заради спасіння сина. Позаду був шлях інтриг та зрад, апогеєм якого мала стати перемога Селіма. Бо тим часом «Мустафа вже мав у собі все від справжнього мужа. Усе осягнув, усього навчився, мав прекрасне, досконале тіло, точний розум, що виявлявся в ще точнішому вислові, безмежно мужній… він підхоплював усіх, мов ріка, і ніс за собою нестримно й свавільно. Вражав усіх величчю, якої досягнув не за правом народження й спадку, а власними здібностями, які означали, що його обрав сам Аллах» (10). Єдине, чого ще не досягнув, – султанської влади. Був певен, що все це попереду, треба лише трохи почекати. Він знав, що отримає те, що належить йому за фактом народження. Він – законний спадкоємець, тому для нього є лише два шляхи: досягнути вершини або загинути.

Усією своєю поведінкою Мустафа підкреслював майбутнє призначення. Поводився чинно, поважно, промовляв повільно й суворо. Він ніколи не хотів бути схожим на батька, бо мав надію, що зможе перевершити його у всьому: керуванні державою, стосунками з жінками, синами. Мустафа чекав на це майже все своє свідоме життя – приклад терпіння. Мабуть, бажання влади все ж розпирало його зсередини. Якось емоції вийшли з-під контролю й були вилиті на папір. То була велика помилка: на охороні спокою султана та своїх дітей стояла невтомна султанша Хасекі. Усі потаємні думки Мустафи ставали для неї відкритою книгою. Настав час негайно діяти. Роксолана не вагалася.

Восени 1553 року Сулейман Пишний готувався до війни з перським шахом. Час від часу в султані прокидався суворий воїн. Він з'являвся у Стамбулі лише для того, щоб зустрітися з дружиною, за якою дуже сумував. Ця жінка стала для нього чимось значно більшим, ніж коханою. Згадував, як після першої ж ночі не міг позбутися спогадів про незвичайну рабиню. Минув час – вона стала частиною його самого, але до кінця ніхто, навіть він, не знає Роксолани. Вона мовби оселилася в його душі. Іноді падишах замислювався над плітками, що вкладали йому у вуха: вона рудоволоса відьма. Може, й так, але він, не вагаючись, віддав би свою душу за її любов. Скориставшись його довірою, Роксолана діяла вже не сама, як у перші роки свого перебування в гаремі. Уже не було й самого гарему, тільки велика й мудра зеленоока султанша Хасекі. Жінок перемогла. Залишилося зробити все можливе, щоб змінити закони, за якими її синам ніколи не дістатися вершин влади. То була мрія і помста. Мрія матері й помста жінки – ніби дві людини жили під маскою колись усміхненої Хуррем, мудрої Роксолани, тепер – непередбачуваної й жорстокої султанші Хасекі.

Роксолана та Рустем-паша зуміли переконати султана, що його спадкоємець Мустафа зав'язав тісні стосунки з персами і прагне повалити його. Нібито перехоплено листи, в яких син Махідевран тільки й говорить про те, що Сулейман давно перестав бути справжнім султаном. У цих листах відчувався відгомін війни. Війни, яку Мустафа був готовий розпочати