Стів Маккартер - Едей Спенадей та Полум'я помсти, Стів Маккартер

На ранок голова моя була кришталево чиста. Коли прокинулася, тоді і ранок, правильно? А прокинулася я близько опівдня. Куди мені поспішати? Перевіривши усі кишені усього свого одягу, я порахувала гроші. Ще дістала й ті, що були сховані у різних місцях по кімнаті. Кругленька сума. Потрібно зайти до амфітеатру. Там приймали гроші майже цілодобово. Звісно, на мене вирячили очі, коли я сказала, що граю проти Ревей. Та ще такою сумою. Та мене це мало турбувало.

Вже через годину я забирала Міру у тієї тітки. Я б могла занести їй якийсь смаколик, щоб вона краще ставилася до сестри. Але не могла пересилити себе це зробити. З різних причин.

Міра дуже зраділа, коли мене побачила! Закричала, побігла обійматися, без упину теревенила і теревенила. Я нишком кинула погляд на ту тітку. Подиву в її очах не помітила.

- І давно Міра так розмовляє? - з вдаваним подивом запитала я.

- Якби ти краще дивилася за сестрою та приділяла їй достатньо уваги, то знала б.

Я зробила собі добродушну посмішку, взяла сестру за руку, і ми поспішили вулицями міста. Якраз по дорозі зустріли матір, яка бігла забирати Міру.

- Чому не попередила, що забереш сестру? Я б даремно не йшла через усе місто. - привітала мене мати.

- І тобі доброго дня, матусю. І я рада тебе бачити. - я не втрималася, щоб не приснути отрутою.

- Ти до вечора забереш?

- Так, так! - закричала Міра.

- Можу завтра привести увечері.

- Так, так! - ще дужче загорланила істота.

- Добре. - мати зробила вигляд, що шукає щось у кишенях.

- Не треба, я знайду як нас прогодувати.

- Гаразд, я просто не брала з собою грошей. - мати задерла підборіддя.

Довго йшли вулицями і не розмовляли. Вулиця за вулицею. Я вже не витримала і зітхнула.

- Як там ваша фаворитка? - я заздалегідь знала відповідь на питання.

Мати жувала губи.

- Чоловік цим займається, я не лізу в його справи.

Програли всі гроші. Я ледь стрималася, щоб не похитати головою.

- Вона програла. - повідомила мені Міра. - Ти б бачила, як татусь сердився.

Я глянула на матір, видно було, що вона сердиться. Іще б. З нею Міра не розмовляє.

- Знаєш, до одного розшукмейстера приходила сьогодні Відьма. - почала я придумувати те, що в якомусь світі могло бути правдою. - Вони там шепотілися у кутку. А я поруч підлогу мила.

Ми перейшли вулицю.

- І що? - не витримала мати.

- Вони розмовляли про сьогоднішній Великий Поєдинок. Відьма казала, що Ревей має проблеми. Що вона не повністю відновилася від минулих виснажливих поєдинків і сьогодні її суперниця має великі шанси на перемогу.

- Нісенітниця якась. Ти хоч чула, як б’ється Ревей? Вона одна з найкращих. Вона і та Рене.

- Рене зняли зі змагань, наскільки я чула. - я зробила собі вираз невпевненості на обличчі.

- Я теж таке чула. - збрехала мати. - Тому тепер Ревей фаворитка турніру.

Я зітхнула. Ще одна спроба.

- Та Відьма говорила досить впевнено. Вона радила розшукмейстеру…

- Я думаю, що Відьми підступні і хитрі. Тому вона й брехала тому наївному хлопчику. - з упевненістю слона заявила мати.

Ну і добре. Не потрібно буде вигадувати звідки у мене гроші. Я мимоволі подивилася у бік кишені, в якій були приготовані гроші для мами. У мене іноді складається враження, що деякі люди просто не хочуть, щоб їм допомагали. Ну і добре. Не бачите можливості для себе, або не хочете нею скористатися, то я за вас це зробити не зможу.

- Якби у Поєдинках брала участь Біла Відьма, то я б усі гроші за неї віддала. - з натхненням повідомила мені мати. - Хоч одна не така, як усі.

- А яка ж вона? - спитала я.

- Не забудь покормити Міру ввечері. - наставляла мати, яка, як здалося, навіть не почула мого питання. - Я пішла готувати і прибирати.

Мати піднялася сходами будинку, в якому вони жили. Ми з Мірою залишилися на вулиці.

- Біла Відьма просто найкраща! - радісно заговорила Міра. - Мама й тато тільки про неї і говорили. Кажуть, що вона перемогла всіх Відьом, щоб врятувати ту, яку нечесно… е…. Е…

- Скривдили? - підказала я.

- Так! - аж підстрибнула Міра. - Одну Відьму скривдили, хотіли її гуртом побити. А тут з’явилася Біла Відьма і усіх їх розкидала. - істота розмахувала руками у різні боки, демонструючи як саме сталася та подія.

- Ага, кажуть що одну з Відьом вона докинула аж до сусіднього міста.

- Правда?

- Ні, дурненька, Відьма стукнулася об гору і впала раніше. - я засміялася.

Міра теж. Ми ще трохи постояли коло будинку. Треба почекати. Він приходить трохи пізніше.

Коли я його побачила, то Міра вже бігла до нього обійматися. Він взяв її на руки і пішов у мій бік. Він ніжно цілував доньку і лагідно обіймав її. А вона торкалася його обличчя. Сімейна ідилія.

Звичайно, він мав дуже суворий вигляд, коли вони підійшли до мене. Я зняла Міру з його рук і поставила на бруківку.

- Он глянь, який сніжок білесенький! Чи зможеш там скатати кульку? - задиракувато спитала я в істоти.

Та одразу попалася на мій гачок і побігла до біленького острівця снігу, що ще не встигли стоптати бездушні перехожі.

Я випросталася. Дістала гроші з кишені.

- Сьогодні Ревей програє. - я взяла руку вітчима і вклала в неї гроші. - Скажеш, що позичив на роботі.

Розвернулася, і попрямувала до Міри, щось говорячи їй тоном з домішкою радості. Діти ще не можуть відрізнити справжню радість від штучної. Зізнатися, й мати не зможе їх відрізнити у моєму виконанні. Все ж я вміла Відьма в плані емоцій.

Через одну вулицю до нас приєднався супутник у чорному довгому плащі.

- Привіт. - сказала йому Міра. - Ти вилазиш з шафи?

Я перевела погляд на істоту. Звідки вона знала, що це саме він? Не могла ж вона його відчувати? Ні. Ні-ні-ні. Я б помітила у неї завдатки Відьми.

- А коли ми до Марселя? - весело спитала Міра, аж подих затамувавши.