Герцог Фламберг - Кляті вечорниці, Герцог Фламберг

×××

Серце Мстислава колотилося в грудях, як загнанний у кут звір. Він стояв, ніби вкопаний, і спостерігав за Марусею, яка неспішно рухалася кімнатою, випромінюючи неземну красу. Кожна лінія її тіла, кожна вигнута лінія, кожна сяюча крапля поту на скронях – все це западало йому в душу, викликаючи бурю невідомих раніше почуттів.

Мстислав ніколи раніше не бачив її такою. Зазвичай, Маруся була одягнена в суворі плаття, які приховували її жіночні форми. А тут, перед ним постала інша Маруся – ніжна, вразлива, бажана. І хоча він розумів, що вона належить іншому, що вона наречена Гриця, серце його розривалося від болю.

Спогад про те, як його сестра Ліза останнім часом проводила час з Грицем, наче гострим ножем різав його по живих ранах. Чи це означало, що Гриць більше не кохав Марусю? Чи, можливо, вона відчувала те саме, що й він? Ці думки кружляли в його голові, не даючи спокою.

Мстислав відчував себе зрадником. Як він міг підглядати за коханою? Як міг бажати того, що йому не належало? І все ж, він не міг відвести погляду. Він був прикутий до неї, як магнітом.

Раптом, Маруся обернулася. Її погляд зустрівся з його. В очах дівчини промайнуло здивування, потім – гнів. Серце Мстислава завмерло. Він зрозумів, що його спіймали. Сором охопив його з голови до ніг. Йому хотілося провалитися крізь землю, зникнути, щоб більше ніколи не бачити її очей, повних осуду.

Він обернувся і побіг, не озираючись. Ноги несли його вперед, немов самі по собі. Він біг, поки не вибіг на вулицю, де його огорнув свіжий вечірній вітер. Тільки тут він зупинився і озирнувся назад. Серце його все ще билося шалено, але в душі запанувала якась дивна порожнеча. Він втратив не лише надію, але й частинку себе.

Мстислав влетів у хлів, як ураган, відкидаючи з дороги все, що зустрічалося на шляху. Серце його молотило, як божевільне, в голові гуло від сорому і розпачу. Він шукав порятунку в звичній темряві хліва, в тому місці, де його ніхто не міг побачити і засудити.

Очі зачепилися за знайому форму пляшки, захованої в кутку за копкою сіна. Це була його таємниця, його маленька втіха в важкі хвилини. З тремтячими руками він витягнув її з укриття. Горло пересохло, а в душі запалала спрага – не стільки фізична, скільки духовна.

Відкрутивши кришку, він підніс пляшку до губ і почав пити великими ковтками. Горілка пекучим вогнем розливалася по стравоходу, обпалюючи горло. Але Мстислав не відчував болю. Він відчував лише оніміння, яке поступово охоплювало його тіло.

Кожен ковток був як спроба забутися, як спроба втекти від реального світу, від своїх почуттів, від сорому. Він пив, поки не відчув, як його ноги підкосилися. Впавши на сіно, він закрив очі і віддався на волю своїм думкам.

Перед його внутрішнім поглядом постали образи Марусі, її здивовані очі, її гнів. Він згадав, як вони разом проводили дитинство, як мріяли про спільне майбутнє. А тепер все це руйнувалося на його очах.

Він відчував себе зрадником, боягузом, недостойним її кохання. Але разом з тим, він не міг відмовитися від своїх почуттів. Вони були частиною його, невід’ємною частиною його сутності.

Сльози котилися по його обличчю, змішуючись з гірким смаком горілки. Він плакав від безсилля, від розпачу, від нещасливого кохання. І в той же час, він відчував якесь дивне полегшення. Нарешті, він міг дозволити собі бути слабким, бути самим собою.

Мстислав лежав на сіні, дивлячись у темряву, і не знав, що його чекає попереду.

Тінь від палаючої свічки ледь торкалася спокійного обличчя Мстислава, що було почервонілим від випитого. Він лежав на товстій купі сіна, дихаючи важко і нерівномірно. Сни, якщо вони й були, то розпливалися, як дим від багаття, не залишаючи після себе жодних слідів.

Раптом, у повітрі з’явився ледь чутний шепіт, що нагадував шелест сухого листя. Мстислав здригнувся і відкрив очі. Перед ним, у темряві хліва, стояла темна постать. Вона була високою і стрункою, з довгими кігтями, що світились у полум’ї свічки. Обличчя було приховане глибокою тінню, але з очей виривалися два яскраві червоні промені.

Серце Мстислава завмерло. Страх, холодний і липкий, обволів його з ніг до голови. Це було не просто створіння ночі, це було щось інше, щось потойбічне. Демон. Він чув про таких істот у старих легендах, але ніколи не думав, що зустрінеться з одним з них віч-на-віч.

Демон повільно підійшов до Мстислава, його кігті блищали в темряві, як леза. Мстислав спробував підвестися, але його тіло відмовлялося слухатися. Він був напівпритомний від випитого, і його сили були на межі.

Демон простягнув свої кігті до горла Мстислава. В останню мить, зібравши всі свої сили, Мстислав схопив шматок дерева, що лежав поруч, і з усієї сили вдарив ним по руці демона. Істота заверещала від болю і відступила на крок назад.

Це було все, що потрібно було Мстиславу. Він підвівся на ноги і кинувся на демона. Вони каталися по землі, б’ючи один одного. Кігті демона залишили на тілі Мстислава кілька глибоких подряпин, але він не відчував болю. Він був засліплений люттю і прагненням до життя.

Врешті-решт, Мстиславу вдалося встромити шматок дерева в груди демона. Істота затремтіла і з виттям впала на землю. Її тіло почало світитися яскравим світлом, а потім просто зникло, не залишивши після себе жодних слідів.

Мстислав стояв, дивлячись на місце, де щойно був демон. Він був живий, але його тіло було вкрите кров’ю і ранами. Він знову впав на сіно, відчуваючи себе виснаженим і спустошеним. Але в той же час, він відчував і полегшення. Він вижив. Він переміг.

×××

Сонце ледь торкнулося верхів дерев, коли Мстислав, ще сонний та з важкою головою, вийшов з хати. Вчорашня пригода з демоном здавалася йому страшним сном, але свіжі рани на тілі нагадували про реальність минулої ночі.

Сьогоднішній день він хотів розпочати з чистого аркуша. І що могло бути кращим початком, ніж молитва в церкві? Особливо, якщо там могла бути і вона, його Маруся.

Шлях до церкви був знайомий до болю. Кожен камінь на дорозі, кожне дерево здавалося йому нагадуванням про щасливі моменти, проведені разом з коханою. Але сьогодні його серце стискалося від тривоги. Що, якщо він знову зустріне її випадково? Що, якщо вона не захоче його бачити?