Марта Веллс - Всі системи: небезпека, Марта Веллс

я перевірив дрон, встановлений ззовні, на дереві. Проглянув його запис на великій швидкості й виявив мить, коли він зафіксував якісне зображення літального апарата «Злогрупи».

То була велика цикада новішої, ніж наша, моделі, в якій ніщо не викликало підозр. Вона кілька разів облетіла базу — мабуть, просканувала, — а тоді приземлилася на наш порожній посадковий майданчик.

Певно, вороги зрозуміли, що ми втекли, — жодного літального апарата на майданчику й ніякої відповіді по комунікатору, — тому не намагалися вдати, ніби прилетіли позичити інструменти чи обмінятися даними. З вантажних відсіків висадилися п’ять вартмехів із великою вогнепальною зброєю, що призначена захищати команди дослідників на планетах з небезпечною фауною, на кшталт цієї. Зображення на нагрудних пластинах броні підказували, що двоє з них — уцілілі мехи «Дельта-Випаду». Мабуть, їх таки відправили в бокси після нашої втечі з нещасної бази. А інші троє представляли «Злогрупу» з квадратним сірим логотипом. Я зосередився на зображенні й відіслав його всім.

— «Сірий Криз», — уголос прочитала Пін Лі.

— Хтось про них чув? — запитав Ратті.

Не чув ніхто.

Всім п’ятьом вартмехам встановили модулі бойового управління. Боти рушили до бази, а п’ятеро невідомих людей у польових скафандрах з кольоровим маркуванням вилізли з цикади й пішли за ними. Вони також мали зброю — ручну, надану компанією. Ту, що мала б використовуватися тільки в разі нападу місцевої фауни.

Я сфокусувався на людях, наскільки дозволяла якість зображення. Вони довго сканували простір і шукали пастки; це дало мені привід потішитися, що я не витрачав часу на цих пасток облаштування. Проте щось у цих людях підказувало: я дивлюся не на професіоналів. Вони не солдати, як і я сам. їхні вартмехи — не бойові, а звичайні охоронні, надані в оренду компанією. Стало легше. Принаймні не я один хтозна-що роблю.

Зрештою я побачив, як вони зайшли в базу, лишивши двох вартмехів надворі охороняти цикаду. Я позначив цей уривок, відправив його Менсі та іншим, а сам продовжив перегляд.

Раптом Ґуратин різко виструнчився й вилаявся невідомою мені мовою. Я зробив собі зарубку перевірити мовний центр на великій цикаді. А тоді миттю про це забув, коли Ґуратин сказав:

— У нас проблема.

Я поставив свою частину завантаження з дронів на паузу й поглянув на уривок, який він позначив. Це запис зі схованого в хабі дрона.

Візуально ми бачили тільки розмите зображення вигнутої опори, проте чітко почули людський голос:

— Ви знали, що ми прийдемо, а отже, гадаю, спостерігаєте за нами зараз, — промовив жіночий голос без вираженого акценту, послуговуючись стандартною лексикою. — Ми знищили ваш маяк. Прилітайте за цими координатами, — далі жінка продиктувала довготу й широту, які мала цикада записала для мене, і часовий проміжок. — Можна домовитися. Насильство не обов’язкове. Ми були б раді відкупитися від вас — чи дати те, що вам потрібно.

І більше нічого, тільки кроки, що стихали, доки не зачинилися двері.

Ґуратин, Пін Лі й Ратті заговорили одночасно. Менса урвала їх:

— Тихо!

І всі змовкли.

— Вартмеху, твоя думка?

На щастя, я її мав. Доки ми не отримали завантаження з дронів, моє головне враження підсумовувалося словами «от лайно». Але тепер я сказав:

— їм немає чого втрачати. Якщо ми прийдемо на зустріч, вони можуть повбивати нас і перестати хвилюватися. Якщо не прийдемо, вони шукатимуть нас до завершення проекту.

Тепер Ґуратин переглядав відео посадки. Він сказав:

— Ще один знак, що це не справа рук компанії. Ці типи точно не хочуть ганятися за нами до кінця проекту.

— Казав же вам, що то не компанія, — гмикнув я.

Менса перебила Ґуратина, перш ніж він устиг відповісти:

— Вони гадають, ніби ми знаємо, чому вони тут і навіщо все це затіяли.

— Помиляються, — розчаровано буркнув Ратті.

Насупившись, Менса почала викладати свої міркування іншим:

— Але чому вони так вважають? Мабуть, знають: ми побували в одному з не позначених на малі регіонів. А це означає, що в зібраних там даних може ховатися відповідь.

Пін Лі кивнула:

— Отже, можливо, решта команди вже розібралася.

— Так ми отримуємо козир, — замислено промовила Менса. — Але як же його використати?

І тут мені сяйнула велика ідея.

РОЗДІЛ 7

Тож у призначений час наступного дня ми з Менсою полетіли на місце зустрічі.

Ґуратин і Пін Лі забрали один мій дрон і спорядили його сканувальним пристроєм обмеженої дії (обмеженої, бо дрон був надто малий для більшості компонентів, яких би потребував сканер з ширшою зоною дії). Минулої ночі я запустив його у вищі шари атмосфери, щоб оглянути територію.

Місце зустрічі лежало біля дослідницького табору ворогів — усього за два кілометри, — а їхня база була схожа на базу «Дельта-Випаду». Судячи з розміру бази та кількості вартмехів (включно з тим, якого Менса завалила гірничим свердлом), група налічувала тридцять-сорок осіб. Явно дуже самовпевнених, адже вони вже отримали доступ до нашого хабу і знають, що мають справу з маленьким гуртом вчених і дослідників та одним психованим і пошарпаним вартмехом.

Я сподівався, що вони не усвідомлюють, наскільки я психований.

Коли цикада вловила перші спалахи сканерного контакту, Менса миттю ввімкнула комунікатор.

— «Сірий Криз», майте на увазі, що моя група зібрала вичерпні докази вашої діяльності на цій планеті й заховала в різних місцях. Коли прибуде транспортний корабель, ми негайно їх передамо, — зачекавши три секунди, вона додала: — Ви ж знаєте, що ми виявили відсутні на мапі сектори.

Довга тиша. Я сповільнив цикаду, скануючи територію в пошуках зброї дальньої дії, хоча був великий шанс, що такого в них немає.

Увімкнувся канал комунікатора, і голос промовив:

— Можна обговорити нашу ситуацію і домовитися. — Через надмір сканувальних і антисканувальних пристроїв здавалося, що голос виплетений із суцільних перешкод. Моторошно. — Приземляйтесь, і ми все владнаємо.

Начебто обдумуючи пропозицію, Менса зачекала хвилинку.

— Я відправлю на переговори нашого вартмеха, — відповіла вона й вимкнула комунікатор.

Наблизившись, ми роздивилися місцину. То було невисоке, оточене деревами плато. На заході виднілася база «Сірого Кризу». Дерева приховували табір; куполи та посадковий майданчик височіли на широких платформах. Якщо хочете облаштувати табір у місці, де немає відкритих ділянок, компанія вимагає споруджувати такі конструкції з міркувань безпеки. Звісно, потрібно доплатити. Якщо ж відмовляєтеся від встановлення платформи, платіть більше за страхування. Це була одна з причин, чому я гадав, що моя ідея спрацює.

На відкритій ділянці плато стояло сім постатей: четверо вартмехів і ще троє людей у кольорових скафандрах: синьому, зеленому й жовтому. А це означало, що на базі лишився принаймні один вартмех та приблизно двадцять сім людей, якщо вони дотримувалися правила про одного орендованого вартмеха на десятьох людей. Я посадив цикаду на нижче плато на відносно пласкій скелі, сховавшись за кущами й деревами.

Перевівши пульт управління пілота в режим очікування, я поглянув на Менсу. Вона стисла губи, неначе хотіла щось сказати, але притлумлювала порив. А тоді рішуче кивнула і мовила:

— Успіху.

Я відчував, що слід відповісти, але не знав що, тому просто ніяково подивився на неї кілька секунд. Тоді закрив шолом і якнайшвидше виліз із цикади.

Я пройшов між деревами, дослухаючись, чи не заховався десь той п’ятий вартмех, щоб напасти на мене, але в підліску не було чути жодного руху. Я вийшов з укриття і піднявся скелястим схилом плато, а тоді рушив до ворожої групи, прислухаючись до тріску в своєму комунікаторі. Люди збиралися підпустити мене