Olha Alder - Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder

— Гадаю, — закриваючи кришку, сказав він, — це не ви поряд із чоловіком.

— Не я, — стомлено відкидаючись на спинку стільця, пробурмотіла вона. — Здається, одна зі служниць маєтку його батьків.

— Сумна історія, — відпиваючи чай, сказала леді Лавінія. — Ви б убили за те, що не кохані в шлюбі? — її погляд став чіпким і холодним, як нашийник із шипами, що врізається в горло — не смертельно, але неймовірно боляче, якщо робити різкі рухи.

Леді Алекса похолоділа й завмерла. Температура в кімнаті відчутно знизилася.

— Ви намагаєтеся… Що ви намагаєтеся?

— Ні, мені цікаво, про що думає жінка, яка не залишає такий шлюб?

— Я не могла залишити шлюб.

— Тому могли замовити вбивство чоловіка.

— Я не настільки погано до нього ставилася! — пискнула вона.

— А він до вас?

— Що..? — її голос ослаб і впав.

— Він міг би вас убити, щоб не жити з не коханою?

— Ні… Ні… — Леді Алекса встала зі стільця й почала відступати.

— Леді Алекса, а що з вашим здоров'ям? — м'яко підхопив її за лікоть Едвард. — Як давно у вас проблеми?

— З самого дитинства… У мене щось внутрішнє… Здається, це називається печінка…

— А може, стравохід? — почала наступати на неї леді Лавінія.

— Що?

— Що? — продовжуючи міцно тримати лікоть леді Алекси, повторив містер Ллевеллін.

Раптом вона закричала. Так пронизливо високо й голосно, що леді Лавінія закрила вуха. Слуги з'явилися всього через кілька секунд і, ледве не копняками, прогнали настирливих гостей.

— Ви вважаєте, що леді Алекса вбила свого чоловіка? — прогулюючись палубою, вони прямували на пошуки слуг подружжя Брудберків.

Едвард заклав руки за спину, але тривожність видавали його похмуре обличчя й брови, зведені до перенісся.

— О, ні в якому разі, — леді Лавінія похитала головою.

— Тоді… Про що ви думаєте? Мені здалося, що в нас склалося деяке розуміння, але, судячи з усього, я був неправий у своїх припущеннях.

— Деяке розуміння в нас склалося. Але ви думаєте не в тому напрямку. Я вважаю, — Лавінія сперлася на поручні хитного корабля й зморщившись, подивилася на важкі хмари, крізь які кілька незграбних променів сонця сліпили їй очі, — що її методично поїв отрутою чоловік.

— Містер Рон?

Лавінія повільно кивнула. Вона думала про це з моменту огляду тіла цього чоловіка.

— Я думаю, що вбивця якось пов'язаний із жінками. Хіба ви не бачите цієї нитки? Двоє мертвих чоловіків. Одного зарізали, другого отруїли настоянкою на цибулині золотої лілії, яку ми знайшли серед звичайної цибулі на кухні. Вбивця або з команди, або зі слуг, або має величезну безсовісність і впевненість.

— Знаєте, — раптово заговорив Едвард, — я вважаю, що ще дещо спільне між двома цими чоловіками теж є.

— І що ж? — склавши козирок із долоні, запитала вона, дивлячись на його губи.

— Вони обидва відвідували "Китайський театр" у курильній кімнаті.

— А ви звідки знаєте?

— Я виходив, щоб попросити в слуг нову чорнильницю і бачив, як він з іншим молодим джентльменом проходили повз, обговорюючи, чи буде вистава.

— Це вже два випадки, де ви свідок, — різко зазначила Лавінія. — Мені варто почати підозрювати вас?

— Як ви це пов'язали зі мною? — фиркнув він. — Я простий мандрівник.

— Ви ж багато разів зазначали, що ваша робота — писати статті. Уже яке-не-яке чуття вам властиве.

— Який милий комплімент, — усміхнувся він.

— Який гнилий характер! — хмикнула вона. — Я майже звинувачую вас у злочині, а ви радієте моїм зауваженням. Де ваша совість?

— О, — він постукав по грудній клітці. — Моя совість зі мною. Ви ж носите хоча б одну рукавичку, завдяки мені.

Лавінія зашарілася й мимоволі погладила нарциси, пришиті до тканини рукавички на зап'ясті.

— Ваша бабуся хороша у вишивці, але не збивайте мене. Розшукаємо слугу Брудберків, потім джентльмена, з яким містер Рон ходив на шоу. І чому його ще не закрили?! — роздратована, вона стиснула кулаки.

Едвард узяв її за руку в рукавичці:

— Прошу, заспокойтеся, бережіть здоров'я.

— Говорячи про здоров'я, — Лавінія потерла скроні, — мені слід приготувати відвар для пані Алекси. Думаю, чоловік отруював її беладонною.

— Беладонною? — фиркнув Едвард, опускаючи руку, — чоловіки не схильні вибирати такі тривалі рослини, особливо якщо йому не терпілося покінчити зі шлюбом.

— А ви, я так розумію, травник, ботанік або раптом лікарем стали? — процідила вона.

— Змініть тон.

— Припиніть принижувати мої знання!

Едвард суворо подивився на неї, бажаючи наказати, але Лавінія знову виглядала настільки лютою, що м'які кучері, випущені зі складної зачіски, підскакували самі собою.

— Гаразд, робіть, що вважаєте за потрібне, — сухо завершив він, ковтаючи гіркоту, що зародилася на корені язика.

— Ой, дякую! — Вона присіла в не глибокому реверансі, глузуючи з чоловіка. — Я чекала вашого благословення. — Її нічим не прикритий грубий гумор був таким образливим і різким, що Едварду захотілося схопити її й добре потрусити, але залишалося тільки стискати щелепи й скреготати зубами.

— Ідіть самі! Принесіть мені новини, — він хотів завершити гарячу суперечку, але лише ще більше розлютив Лавінію.

— Ви відправляєте мене одну опитувати цілу юрбу чоловіків?!

— А що?! Фліртувати вам звично!

Гуркіт грому струсонув небо, і з хмари знову полив дощ.

— Швидше спустимося з палуби! — Перекрикуючи шум, що наростав у небі й морі, прокричав містер Ллевеллін.

Едвард схопив Лавінію за руку й поспішно побіг униз.

— Ах, зачекайте! — Він почув її ледь розбірливий голос серед чергового розкоту грому.

Поспішаючи, леді Лавінія наступила на поділ власної сукні, що промокла й почала прилипати до її ніг. Туфля без набійки легко застрягла у фатині, що обтягує кринолін.

Леді Лавінія жалібно затрусила ногою.