Інна Романова - Мій фантастичний хлопець, Інна Романова

- Як ти? - запитала Світлана і доторкнулася до мого лоба. - Боже, ти вся гориш! Ти вимірювала температуру?

- Ні. 

Іра дістала аптечку і почала ритися в пошуках термометра.

- 39,6…- погляд у Свєти дуже тривожний. І правда, захворіла, як же так?

- Поїхали в лікарню! Що в тебе болить? - Іра почала збиратися, складаючи речі першої необхідності. Якщо чесно, сперечатися банально не було сил, і краще не ставало. Приїдемо, поставлять крапельницю, зіб'ють температуру, а на ранок буду вже здорова.

- Свєта, виклич, будь ласка, таксі, - керує Іра, продовжуючи укладати мої речі. – Де твої навушники? А ось, знайшла. Аню, я все склала, що забула - завтра довеземо. Вставай акуратно.

У лікарні у мене діагностували грип і залишили на ніч. Дівчата сиділи до ночі, але я їх випровадила, завтра на заняття, а мені спати хочеться страшенно.

Вранці прокинулася, відкрила очі і побачила перед собою Алекса.

- Привіт, як себе почуваєш? - запитав хлопець.

- А що ти тут робиш? - я взагалі не зрозуміла, яким вітром його занесло в мою палату?

- Прийшов дізнатися як ти. Ти вчора скасувала наші додаткові уроки, я у Іри поцікавився як твої справи, а вона мені розповіла, що ти в лікарні. Аню, як же так? Зовсім про себе не дбаєш, а попереду турнір! Мені, як капітану, дуже важливо, щоб ти була здорова, тому я тут! - Алекс помив яблуко і простягнув мені. – Візьми і з'їж, води подати? - тут же встав, налив в чашку води і поставив на тумбочку поруч.

- До мене лікар не заходив? - запитала я і взяла яблуко з його руки. – Дякую! Дуже смачно.

- Заходив, після обіду можеш йти додому, але як мінімум пару днів треба зберегти постільний режим.

- Зрозуміла. Ну, значить нічого серйозного, - полегшено видихнула, жуючи яблуко.

- Головне не доводити до серйозного. Я заїду і заберу тебе, чекай мене, добре?

- Не треба, дякую. Мені дівчата допоможуть, - було незручно і незрозуміло його активна участь в моєму житті.

- Я на машині і мені не важко допомогти колезі по команді, а дівчата і так пів ночі тут чергували, пожалій їх.

- Ну добре, якщо тобі не важко. Дякую, Алексе! - він уже встав, збираючись йти.

- Завжди будь ласка, Аню. Тоді до швидкої зустрічі! І не сиди за компом, відпочивай.

Я була трохи в невизначених почуттях, Алекс прийшов до мене в лікарню і планує довезти в гуртожиток ... підозріло це все.

І раптом я згадала про вчорашній перший рейд в рамках парного турніру. Боже, як же я могла так підставити мого чоловіка? Він, напевно, мене чекав і був дуже засмучений.

Я швидко залогінилася в гру і на екрані спливло повідомлення про перемогу в рейді. Але як? Адже мене ж вчора не було в грі ?! Чоловіка і його друзів не було в онлайні, запитати нема в кого, ввечері обов'язково з'ясую про свою міфічну участь.

Сходила в душ, трохи поїла, зібрала речі і сіла за кібербезпеку. Алекс вчора скинув багато інформації, спробую розібратися хоч трохи.

- Аню, навіщо ти відкрила ноутбук? - до мене без стуку зайшов Алекс, чомусь похмурий і незадоволений.

- Я зовсім трохи, мені ж нудно, температура спала, почуваю себе добре, - почала виправдовуватися, і взагалі, чому мені треба просити дозволу у нього? 

- Готова? - я закрила ноутбук, пригладила волосся, хлопець взяв мою сумку.

- Так. Тільки може виписатися треба? - дівчата вчора всім займалися і я зовсім упустила цей момент, і палата схожа на платну, а зайвих грошей у мене немає ... доведеться в цьому місяці жорстко економити.

- Я все зробив, можемо йти, - Алекс взяв мене за руку, і повів до виходу.

Я розгублено дивилася на наші сплетені долоні і по сторонам, автоматично крокуючи за ним. Уже в машині думки трохи прийшли в норму.

- Алексе, а скільки я повинна за ліки та палату? Це ж все не безкоштовно.

- Аню, там незначна сума, не ображай мене, я не настільки дріб'язковий, - хлопець подивився мені прямо в очі, як завжди, спокійний і впевнений.

- Але ти не повинен платити за мене ... як я можу віддати борг? – наполягала я. Ми ж навіть не друзі, знайомі і все ...

- Я подумаю над цим і потім тобі повідомлю, - він хитро так посміхнувся і завів мотор, виїжджаючи на трасу. 

Всю дорогу ми їхали мовчки, слухаючи джазовий соул у виконанні Джамали. 

Я написала Світлані, попросила мене зустріти на вході в гуртожиток. Коли ми під'їхали, дві мої подружки вже мене чекали.

- Дякую, Алексе! - я вийшла з машини, дівчата забрала мою сумку.

- Бувай, Аню. Не сиди багато перед монітором! - Алекс жартівливим жестом віддав мені честь, сидячи за кермом, і машина зникла за поворотом.

- Що це було? - питає Іра, Світлана просто втратила дар мови.

- Я сама нічого не розумію. Не питайте, ходімо в кімнату, - попросила подруг.

У кімнаті дівчата мене нагодували, напоїли чаєм і повернулися до питання, що їх дуже цікавило.