Вероніка Вієрі, Михайло Мішин - Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин

Ще сьогодні вранці похід до Марка і перспектива у нього всьому навчатися Артуру видавалися такими обтяжливими й нудними. Тепер же він так зовсім не вважав! Адже вимальовувалася перспектива не слухати нудні повчання, а ловити справжнього шпигуна! 

Коли чоловіки підійшли до брами, їх зустріли стражники. Там були й лицарі світлоносних мечів, і звичайні воїни. Всі були вже із щитами від отруйних стріл. Поки Марк спілкувався з ними й давав свої розпорядження, Артур відійшов, щоб роздивитись добре все навколо. Він вже так прагнув діяти! Звісно, Антоній і Стефан слідували за ним. Хлопець замислився:

- Щоб я зробив, якби сам був шпигуном? Як би міркував? Мабуть, знайшов би місце неподалік, де можна було б заховатись і пересидіти до приходу ночі. А потім постарався б якось обхитрувати чи знешкодити сторожу і втекти.

Тим часом Артур і його охоронці проходили біля однієї будівлі, яка стояла неподалік. Будинок виглядав доволі старим. Здавалось, що він був покинутий господарями, виглядав самотнім і занедбаним. Раптом Артуру здалося, що він помітив якусь тінь, що дуже швидко промайнула у вікні.

- Треба б оглянути будинок зсередини, - сказав Артур Стефану й Антонію.

Та ледве він договорив, як звідкись із будинку роздався різкий неприємний свист. На хвилину всі завмерли від здивування і моторошного подиву. Та не встигли чоловіки й словом перемовитись, як роздався інший свист. І це був уже пронизливий свист лепкоїдів, що пролунав у них за спиною зі сторони брами.

- Лепкоїди! До бою! - почувся у ту ж хвилину вигук Марка.

І справді з неба, мов неочікувана грозова темна хмара, вже наближались чудовиська. Вони так несподівано з’явились, мов весь час були поблизу і вичікували слушної для нападу миті…

Артур з охоронцями щодуху помчали на допомогу. Засяяли промені, лицарі приймали бій. Потвори були агресивними, як ніколи. Артур ледве відбився щойно від одного, якому вдалося миттєво спуститись дуже низько. Тварюка ледь не вп’ялася хлопцю пазурами в плече. В останню мить юнаку, що не розгубився, вдалось направити фіолетовий промінь в черево лепкоїду. Потвора жахливо закричала від болю, відсахнулась на кілька метрів і впала. Та у цю мить здогадка обпекла вже Артура зсередини:

- Той жахливий звук з будинку, а потім раптовий напад! Хто зна, можливо, це той шпигун дав їм сигнал? А лепкоїди весь час були поруч і лише очікували? Якщо це так, то поки ми відбиваємось від монстрів, шпигун запросто може втекти!

Ця думка підштовхнула хлопця прожогом кинутись назад до будинку.

Був розпал жорстокої битви. Марк, Антоній, Стефан билися не на життя, а на смерть. Їх погляди були спрямовані вгору. Зникнення принца не помітив ніхто.

За спиною Артура все ще чувся страшний свист монстрів, лунали голоси лицарів. А він, віддаляючись від місця бою, подумки заспокоював себе:

- Лицарі, безперечно, разом відіб’ють атаку лепкоїдів. А я просто швидко перевірю, хто є в будинку, і повернусь. Врешті решт хтось же там свистів, нам же трьом не почулося.

Підбігши до будинку зовсім близько, хлопець раптом помітив чоловіка, який зістрибував із вікна першого поверху. У той самий момент незнайомець помітив юнака. Відразу схопив невеликий арбалет, що був у нього прикріплений до шкіряного паска А у наступну хвилину юнаку дивом вдалося відхилитись від стріли, що просвистіла у нього просто біля вуха! Вочевидь Артур зашкодив планам злочинця вислизнути з міста непоміченим. За це принц міг би поплатитися життям. Та хлопець відразу відігнав думку скористатись у відповідь мечем, адже шпигуна треба було зловити живим. Його свідчення могли бути важливими!

Зловмисник, побачивши, що не влучив, щодуху побіг у місто. Артур помчав слідом за ним. Мабуть, так швидко Артуру не доводилось бігти ще ніколи. Ніби не існувало навкруги більше нічого, лише він і отой шпигун. Ніби від того, чи хлопець наздожене його, залежало саме життя. Вони обидва бігли так, мов обох наздоганяв привид. Здавалося, що то було якесь божевілля.

Артур спочатку здорово відставав від втікача. Раптом шпигун, на мить оглянувшись на переслідувача, несподівано налетів на стовп вуличного ліхтаря. На секунду чоловік схопився за голову. Його обличчя скривилося від болю. І хоч він швидко оговтався і побіг далі, та це допомогло хлопцю трохи скоротити відстань між ними.

Через пару хвилин вони мчали вже по людній вулиці, що заважало обом швидко бігти. Але ж шпигун відразу скористався цим і штовхнув якогось перехожого чоловіка, що полетів просто на Артура і добряче цим затримав його. За мить Артур вже оговтався і понісся вперед, але ж зловмисник уже відірвався на більшу відстань. Хоча за кілька хвилин гонитви, він сам перечепився, зіштовхнувшись із якоюсь літньою жінкою і полетів просто у фонтан, який саме був поруч! Обличчя шпигуна аж посиніло і перекосилося чи то від холодної води, чи то від злості.

Артур в цей час зміг скоротити дистанцію між ними й вже майже наздоганяв його. Вираз перемоги вже почав світитися в очах юнака. Та йому знов не пощастило. Саме тоді вуличні музиканти, що виступали поблизу фонтану, почали збирати речі. Артур налетів на одного з них, який тягнув свій контрабас якомога далі від фонтану. У цю хвилину на обличчі Артура можна було легко помітити всю його симпатію до контрабасиста.

За цей час шпигун оговтався, швидко виліз із води й побіг далі, в сторону таверни, сподіваючись загубитись там, серед людей. Та Артур вже щодуху мчав за ним. Шпигуну не вдалося задумане, Артур знов був дуже близько. Зловмисник залетів у двір таверни, де було повно людей, що сиділи собі у дворі за столиками, заставленими їжею та напоями.

Чоловік, тікаючи від юнака, застрибнув на стіл, потім перестрибнув на інший, здійнявши цим крик і штовханину людей. Потім з іншого столу смикнув скатертину, і все, що було на столі, полетіло на землю. За мить Артуру полетів під ноги стілець, що попався втікачу під руки. Навкруги стояв страшенний галас.