Ксана Рейлі - Ніхто тебе не врятує, Ксана Рейлі

Анна

Ігнорування з боку Дана було цілком очікуване, але я не думала, що наступного дня він просто не зʼявиться. Звісно, мені хотілося звʼязатися з ним та дізнатися причини його відсутності. Я навіть могла приїхати до нього чи прослідкувати за ним, але вирішила, що це буде занадто. Мабуть, йому потрібен час, щоб прийняти правильне рішення. Я ж уже давно зробила для себе висновки. Після такого бурхливого зближення я розуміла, що одним разом не зможу обмежитися…

Він відводив погляд, дивився убік, униз, на мого батька, але тільки не на мене. Дан стояв біля дверей, а я не могла погляду відвести від нього. За будь-якої можливості намагалася спіймати його профіль очима, хоча й розуміла, що він не відповість мені тим самим. І ні, я не відчувала сорому за те, що ми з ним зробили. Спогади нахлинули миттєво, і думками я перенеслася у момент найвищої насолоди. Те, як він відчувався в мені… Я не могла цього забути, позбутися…

— Що скажеш, Анно? — голос батька відірвав мене від думок.

Я натягнуто усміхнулася йому, адже навіть не знала, про що ми говорили останні тридцять хвилин. Мої думки були забиті далеко не роботою.

— Ти здаєшся розгубленою, — зауважив тато. — Думаю, тобі треба відпочити декілька днів.

— Ні, — заперечила я. — Просто стільки всього сталося, що складно зібрати думки до купи.

— Попрацюй з цим, Анно. Ти потрібна мені.

Я кивнула головою, знервовано перебираючи ручкою в руках. Мій погляд інстинктивно повернувся вбік, і я зауважила, що Дан уперше за весь час наради дивився на мене. Серце схвильовано забилося в грудях, але мій вираз обличчя залишався незворушним.

Я останньою вийшла з кабінету батька. Як і очікувалося, Дан чекав на мене в коридорі. Я мовчки пройшла повз нього, а він доволі швидко наздогнав мене.

— Нам треба поговорити, — тихо сказав він, озираючись довкола.

— Знаю, — буркнула я. — Але не тут.

Я розуміла, що поговорити в людному місці в нас не вийде. А запрошувати Дана до себе в кабінет, знаючи, як це закінчилося минулого разу, було надто ризиковано. Хоча я, відверто кажучи, була не проти знову так ризикнути.

— Зустрінемося через годину біля конюшні, — сказала йому.

Я не могла зрозуміти, чому так сильно нервувала. Навіть Гаральд не міг заспокоїти мене. Я провела рукою по його густій гриві, відчуваючи прискорене серцебиття. Було багато варіантів розвитку подій, але я сподівалася, що ми з Даном зможемо знайти правильний.

Мені не варто було навіть підіймати голову, бо я вже знала, що він поруч.

Я востаннє провела долонею по шерсті коня, а тоді кивнула Дану, щоб він ішов зі мною. Ми вийшли позаду конюшні та вдвох попрямували в бік лісу. Тут зазвичай зовсім не було людей, а якщо хтось би й побачив нас, то це здавалося схоже на нашу звичайну прогулянку.

— Це… — почав Дан, стиснувши руки за своєю спиною. — Це було помилкою, Анно.

Моє серце впало кудись в живіт, скручуючи нутрощі в неприємний вузол.

— Я очікувала почути це від тебе, — тихо сказала.

— Ви спровокували мене, вивели з себе, — продовжив говорити Дан, — змусили втратити контроль.

— Отже, знову «ви».

— Анно… — видихнув він.

Я зупинилася посеред стежки та глянула на нього, схрестивши руки на грудях.

— Що? — тихо спитала.

Він підійшов на крок ближче та схилив голову вбік, щоб почула лише я.

— Трахатися зі своєю начальницею — це не в моїх правилах.

— Ти казав, що якщо ми зробимо це, то я стану твоєю власністю, — нагадала я.

— Це було миттєве помутніння.

Я посміхнулася, намагаючись не показати, що його слова все ж зачепили мене.

— Звучить грубо.

— Не помітив, щоб раніше ви жалілися на мою грубість, — тихо буркнув він, відвівши погляд убік.

— Бо мені сподобалось, — чесно сказала я.

Його темний погляд знову відшукав мої очі. Дан насупився, звівши свої густі брови. Моя рука потягнулася до нього. Я легко пальцями схопила комірець його чорного пальта, а тоді швидко облизала свої губи.

— Не буду лукавити, Дане, — я не відривала погляду від його очей, — ти подарував мені найкращу ніч в моєму житті. І я не проти була б зробити це знову.

— Це неправильно, — крізь стиснуті зуби прошипів він. — Що на це скаже ваш батько?

— Він не дізнається. І його це абсолютно не стосується. Поки він не видасть мене заміж, я сама вирішую, що і з ким хочу робити.

Дан похитав головою, наче намагався переварити мої слова.

— Батько уже підшукує мені вдалу партію, — додала я. — Колись це станеться. Я вийду заміж за того, кого він обере мені, навіть якщо це буде якийсь огидний старий чоловік, що банально не зможе дати мені мінімального задоволення. Але поки я вільна, я… Я хочу бути з тобою.

Він ще більше насупився, наче мої слова лякали його. Дан скинув мою руку зі своїх грудей.

— Ти хоч чуєш, що говориш? — він, здається, злився.

Я спіймала його за руку вище ліктя, аби він раптом не надумав втекти.

— Це в жодному разі не стосунки, — твердо сказала йому. — Це… Це просто…

— Що? — нетерпляче буркнув він. — Просто трах?

— Так, — пошепки погодилася я, відчуваючи, що мої щоки чомусь почервоніли. — Тобі ж теж сподобалося зі мною.

— Ні! — заперечив він доволі різко.

Я підозріло примружила очі, адже це було очевидною брехнею. Моє серце пропустило декілька ударів, коли Дан нахилився ближче до мого обличчя.

— Я ніколи не поцілую тебе, — його голос звучав надто твердо, — ніколи не гляну тобі в очі, ніколи не буду ніжним з тобою. Це те, що ти повинна знати до того, як пропонувати мені такі дурниці.

— Я пропоную тобі себе, а це далеко не дурниця, Дане. Я даю тобі час подумати.

— У цьому нема сенсу, — Дан висмикнув свою руку з моєї хватки. — Рішення уже прийнято.

Він розвернувся, щоб піти геть. Я відчула, як гнів стиснув груди, змушуючи моє серце битися швидше. Його удари віддавали десь у горлі.

— Це через неї, так? — голосно спитала я, стискаючи долоні в кулаки. Дан зупинився. — Через ту дівчину, що виходила тоді з твоєї квартири?

Я очікувала його відповіді, але він не відповів, а натомість упевнено попрямував уперед. Я сердито дивилася йому вслід, відчуваючи неприємну вологу в очах. Але я була не з тих, що плачуть. І точно не через чоловіків…

Увечері, як і очікувалося, Дан поїхав додому, залишаючи мене наодинці в моїй спальні. Я довгий час сиділа на ліжку, відчуваючи дивне спустошення. Він з нею… Він точно з нею. Погляд зачепився за напівпорожню пляшку коньяку, що стояла на столику неподалік від мене. Я сильно стиснула щелепи та зімʼяла долонями простирадла.

Ні, чорт забирай! Це так не працює, Дане. Ти не зможеш так легко позбутися мене після того, що ми зробили…

Я мало знала про нього, але колись мені сказали, що Дан часто приходить в бар неподалік від його дому. Втекти непоміченою з особняка батька було ризиковано, але воно, здається, вартувало того, бо за барною стійкою я побачила його руду пасію.

Звісно, вона не знала мене. Ніхто тут не знав, хто ця непримітна дівчина в сірому спортивному костюмі та чорній кепці на голові. На цей один вечір я вирішила відректися від своєї звичної чорної класики.

Дана тут не було. Поки… Я підійшла до бару та сіла на вільний стілець, озираючись довкола. І хоч останнім часом нападів не було, ситуація усе ж була напруженою. Особливо, коли тебе хочуть знищити свої ж. Але поки батько живий і довіряє мені, мене не чіпають. Це дає мені час зміцнити свій авторитет, знайти союзників і нових людей. У мене так багато важливих справ, а я наче дурепа сиджу в цьому задрипаному барі, щоб дізнатися, чи не потягне часом Дан цю руду шльондру до себе в ліжко…

— Будете щось замовляти? — зелені очі зосередилися на мені.

Я відчула злість, коли ця руда барменка так дивилася на мене. Мій погляд пройшовся її доволі симпатичним обличчям. У неї був маленький носик, пухкі губи та витончена тонка шия. Мої очі опустилися на її великі груди, обтягнуті вузьким червоним топом. Вони явно були більшими за мій звичний перший розмір. Вузька талія, округлі стегна… Ця дівчина була розкішною. Я могла зрозуміти зацікавленість Дана у ній, хоча мене це шалено дратувало.

— Віскі з колою, — сказала я, подарувавши їй нещиру посмішку. — І два кубики льоду, будь ласка.

Вона насупилася, розглядаючи моє обличчя, а тоді розвернулася та підійшла до стійки з пляшками. Увесь час я спостерігала за нею. Не зводила погляду навіть тоді, коли вона підсунула склянку до мене та відійшла в інший кінець, щоб прийняти замовлення в якогось чоловіка. Я зауважила, яке у неї було густе руде волосся, що розсипалося вниз по спині аж до поясу. І знову я пригадала, як колись Дан казав, що йому до вподоби руденькі.

Я не планувала напиватися сьогодні, але мені терміново потрібно було заспокоїтись. Я зробила ковток алкоголю, потім ще один і ще… Не встигла отямитися, як склянка спорожніла. Я попросила повторити, і вже за декілька хвилин переді мною знову був алкоголь.

— Поганий день? — раптом спитала дівчина у мене.

Уже було доволі пізно, тож бар спорожнів. Вона зосереджено витирала ганчіркою стійку одразу ж біля моїх порожніх склянок.

— Як сказати, — пробурмотіла я.

— Розумію, — вона стиснула губи. — Чоловіки — ще ті козли.