Любава Волошин - Змії вміють кохати, Любава Волошин

Робота...

Будь- яка, будь- коли... 

Багато роботи. Він брався за дрібниці, виснажував себе,щоб не думати. Він хотів забутись у роботі, ховаючись в Таємній кімнаті, годинами винаходив нові чари, варив зілля і багато думав. Як би сильно не манила його  магія  і її темні сторони,певно не варто було занадто захоплюватись цим.

Він не відчував страху, однак йому не подобалось що магія немов би заволоділа ним.Йому не подобалось бути підкореним, це відчуття турбувало його.

Він майже ні з ким не розмовляв. Декілька разів він перекинувся словами по роботі з Годриком і знову закривався в лабораторіях. 

Салазар працював як ніколи. Він мріяв достеменніше пізнати могутність магії, підкорити собі не підкорені речі, однак юнацький запал на те і зветься юнацьким,щоб з роками затихати. 

Наближався перший набір учнів. Він переживав як і інші  засновники. Однак точно був перкконаний,що їхні  старання не будуть марними.

Того вечора він розмістився в одній з лабораторій в підвальних приміщеннях і вдивлявся у помірно киплячу зелену муть зілля.  В двері обережно постукали і в кімнату увійшов Годрик.

-" Не проти мого товариства?"- спитав він усміхаючись. Однак бігаючі очі видавали те,що він переживав.

-" Ти все одно вже тут."- Салазар не хотів розмовляти.

-" Що трапилось з нами? Чи ми чимось тебе образили?"

-" Нічого не трапилось,все нормально."- йому не подобалось русло у якому рухався діалог.

-"Щось змінилось після твого останнього візиту до мого маєтку. І у мене є підозри,що у цьому замішаний мій працівник Вінсент."

 Салазар заплющив очі і різко видихнув повітря через ніздрі.

-"Я не бажаю обговорювати ні свої особисті почуття, ні особисте життя з тобою , ні щ будь ким іншим. Ми лише колеги."- різко виговоритися Салазар.

-" От воно як.."- Годрик розчервонівся, слова Салазара немов вогонь швидко підпалили його.

-" Саме так "- зілля змінило колір і якраз потрібно було додати декілька крапель крові. Салазар був злим і необдумано різко схопив клинок і різанув по руці пускаючи кров і зіляя.

-" Що ти коїш?"- здивовано видихнув Годрик. Він різко зблід і невірячими очами дивився на дії товариша.

Салазар подивився йому прямо в очі. За весь час проведений з ним у мандрівці і за роботою він привязався до Годрика. І справді вважав його другом і не хотів би його ображати.

-" Скільки всього я зміг зробити порушивши намальовані кордони. Вони хибні і дуже обмежують поле дій."

-" Це темні чари. Вони ніколи не діють на користь ізавжди приносять лише зло. Схаменись, Салазере. Це вже не ти."- Годрик вражений побаченим вийшов з лабораторії.

На слідуючий день ні Ровенна, ні Хельга не проявили змін у поведінці. Схоже що Годрик зберіг побачене в таємниці і Салазар був вдячний йому за це. Іноді він і сам думав,що загрався,однак сила чарів зводила його з розуму. Він почувався наймогутнішим і найвеличнішим, а скільки нерлзгаданих загадок,недосліджених можливостей дарували ці досліди. Він відкрив у собі дослідника, хай і не найкрасивіших чарів, однак це вже були його проблеми.

Він не шукав Годрика для вибачень чи пояснень. Він не прагнув довести свою правоту комусь, бо був впевнений, його не зрозуміють.

Тим часом школа оживала. По коридорах ходили працівники вони складали компанію за прийомами їжі, увічливо вітались і дивились з неприхованим захватом на очільників школи.

Через тиждень по цих коридорах носитимуться маленькі чарівники і чарівниці і тоді школа прокинеться і запрацює на повну свою потужність.

Салазар стояв біля вітражного вікна  і вдивлявся у живі малюнки. Йому досі не вірилось,що це стало правдою. За такий короткий час його життя так сильно змінилось. Образа залишена в душі навіки не дасть йому спокою, однак життя така мінлива річ...

-" Чи не міг би ти допомогти мені"- він не помітив коли 

 Годрик підійшов.

-" Звісно можу."- Салазар не чекав,що Грифіндор прийде до нього.

 Вони вийшли з замку і попрямували  в сторону  по полю. 

-" Я багато думав над нашими стосунками, над побаченим. Стільки всього сталось у нашому житті, наша школа скоро відчиняться. Ми втомлені, часом злі.."- Годрик  рухався повільно і здавався виснаженим. -" Я не вправі судити тебе. Ти доросла людина і дійсно чари багатогранна річ. Однак, навіть якщо ти так не вважає. Ти мій друг і я щиро переживаю за тебе."

Салазар був здивований. Слова Годрика вразили його. 

-" Ти не стане осуджувати?"

-" Ні. Однак я прошу тебе мати міру і довіритись своєму серцю.Ти хороший хлопець, Салазаре, хоч і поводишся  іноді як зарозумілий шматок лайна."- усміхнувся Годрик.

Салазару стало легше від його слів.

-" Я спробую. Так а чим я маю допомогти?

-" Є тут у мене одна цікава зернинка, я їх вкрав від Хельги. І хочу посадити тут."- у очах Годрика засяяли іскринки хитрості.

-" Вкрав?"

-" Так. Тепер ми станемо берегти таємниці один одного. Бо ти знаєш мою, а я твою."

-" Значить будемо берегти,- усміхнувся Салазар.- Якщо не таємниця то що за зернинку ми закопуємо?"

-" Це криклива верба. Чув про них? Я лише декілька разів бачив таке дерево,у мене вдома їх немає. Коли я дізнався,що у Хельги є насіння не зміг утриматись."- Годрик усміхнувся так щиро, як мала дитина.

-" Чув. Досить цікава рослина."- він не міг втриматись від сміху,як і Годрик. Здавалось,що вони і самі стали двома школярами і зараз займались витівками ховаючись від вчителів.

Їм було добре і весело, а головне легко на душі. Вперше за довгий період часу. Салазар  заспокоївся і просто захотів спокійно жити. Певно не так усе і погано як йому здавалось.

А вже скоро до школи увійдуть нетерплячі і прагнучі знань і пригод юні чарівники і чарівниці. І тобі їм буде не до пустощів. Та поки що у них ще ж час набратись сил і трошки відпочити...

  Ну ось і все... Певно на цьому я завершу свій перший фанфік... Він вийшов не ідеальним, трошки затягнутим мабуть, можливо нудним. Але я буду рада якщо хоч комусь сподобається моя версія створення школи  та невеличка історія Салазара Слизерина. Я дякую всім хто вирішив прочитати мою історію  і сподіваюсь,що скоро зможу порадувати вас чимось не менш цікавим.