Артур Крупницький - Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький

— Друже, можливо, ти вже скажеш, як тебе звати? — запитав Арк.

— Сагал моє ім'я, — відповів голос у його голові.

— Нарешті, а то все "друже, друже".

— А чим тобі не подобалося "друже"?

— Тепер я хоча б знаю ім'я одного з моїх пращурів. Імена рідних батьків і свого роду я не знаю, навіть свого імені при народженні також.

— Ти правий.

— Так що нам робити далі?

— Для початку потрібно знайти якийсь прихисток на пару діб, бажано поселення, щоб перевести дух. І ще, гуркіт твого живота може розбудити навіть троля.

— Ще одне, але тільки не нервуй. Веди себе ніби нічого не сталося.

— Не зрозумів, ти про що? — Арк зупинився.

— О, великі, дайте мені сили з цим дуболомом. Йди далі, як ішов. За нами спостерігають від самої битви.

— Хто це? Хтось з п'ятірки?

— Не знаю, зла я там не відчуваю. Поки що тримається на відстані, але слідує за нами.

— Я тебе зрозумів. До речі, а за що ми поїмо? У мене ні одного мідяка в кишені.

— Хмм?

— Може, повернемося в твою печеру? Там багато різного.

— На це немає часу, вона дуже близько біля місця битви. Тим більше, туди можуть повернутися вороги. Можливо, потрібна буде якась допомога в найближчому селищі. Прийдемо, потрібно буде запитати, але не привертати до себе увагу. Веди себе, ніби ти простий найманець.

— Мені здається, я занадто молодий для найманця.

— Хмм?

—Може, повернемося в твою печеру? Там багато різного.

— На це немає часу, вона дуже близько біля місця битви. Тим більше, туди можуть повернутися вороги. Можливо, потрібна буде якась допомога в найближчому селищі. Прийдемо, потрібно буде запитати, але не привертати до себе увагу. Веди себе, ніби ти простий найманець.

— Мені здається, я занадто молодий для найманця.

— Але мечем володієш. Цього вистачить.

— Добре, так і зробимо. Але їсти хочеться жахливо. Може, щось вполюємо?

— На це також немає часу, тобі доведеться потерпіти. До речі, є декілька речей, які я маю тобі розповісти про те, що відбувається, коли ти пробуджуєш силу і після того, як виходиш з неї.

— Ооо, давай.

— По-перше, коли ти пробуджуєш силу і впадаєш в цей стан, то в тебе є декілька його варіантів. Перший варіант — це початковий: в тобі прокидається сила, витривалість, твоя зовнішність змінюється ледь помітно. Можуть збільшитись м'язи, кінцівки, колір очей, довжина волосся на тілі, але по суті ти залишаєшся самим собою. Другий варіант — ти можеш перетворитися в тварину свого покровителя, в нашому випадку це великий ведмідь. Третій варіант — це такий самий ведмідь, але неймовірно великий, настільки великий, що в природі таких не існує. Четвертий і найголовніший — ти перетворюєшся в напівведмедя-напівлюдину. Це найсильніший варіант, ти стаєш подібний до звіробога по своєму образу і силі. Є ще п'ятий варіант, але навіть я не зміг увійти в цей стан. Це стан, коли ти на деякий час стаєш звіробогом.

— Сагале, а в чому його складність?

— Складність в тому, що в п'ятому варіанті, щоб увійти в цей стан, ти використовуєш неймовірний запас своєї життєвої сили і розплачуєшся за цю силу часом свого життя. Можливо, ти не помітив, але ти вже двічі пробуджував силу на першому рівні і став мужніший та на декілька місяців старший.

— Зачекай, то що виходить, що чим більше я буду використовувати цю силу, тим скоріше я стану старцем?

— І так, і ні. Ти будеш старішати до зрілого віку, поки не станеш чоловіком. І це дуже добре.

— Чим добре те, що я старітиму?

— Тим, що коли ти станеш зрілим, кожне пробудження сили буде забирати твою життєву енергію. Арк, ця сила — богів, а ми всього лиш люди. Наші тіла не в змозі стримувати всю цю енергію, яка знаходиться всередині нас.

— Мдааа, ясно. Що ще?

— Після виходу з цього стану, в залежності від того, скільки ти витратив енергії, тіло захоче її поповнити за рахунок їжі і сну. Тому деколи ти будеш дуже голодний або спати по декілька діб.

— Ну, це нормально, поїсти і поспати я люблю.

— Такого голоду ти ще не відчував, та й сон — це не простий сон. Ти можеш спати по декілька днів. Ти думаєш, чому ти перші рази непритомнів? Організм не витримує перевантаження. До речі, мій меч, який тебе визнав, може змінювати форму, стаючи більшим або меншим, залежно від форми, яку ти приймаєш. Він був викуваний майстрами-гномами з магічної руди.

— Досить інформації, бо твій гарбуз трісне.

— Ще пару верст і буде поселення. Ще раз, не привертаємо увагу, буде добре, якщо ти надягнеш капюшон і маску, щоб ніхто не бачив твого обличчя. Роздобудемо якийсь провіант, і я спробую тебе навчити азам володіння силою. І спробуй подавити цей гнів всередині себе, бо я його відчуваю. Використаєш його тоді, коли він буде потрібний. Те, що ти зараз гніваєшся і виниш себе в смерті Інклави Руїна, нічого не змінить.

— Легко сказати...

— Думай про те, що важливо для нас зараз. Ти ще матимеш змогу помститися, але навіть якби зараз вдалося знайти ворога, який вбив їх, ти б вибрав їхню участь. Твоє вміння контролювати себе і свою силу наразі на нулі. А помреш ти — помру і я, і помре надія.

— Надія? Надія на що?

— Ти про все дізнаєшся, але не одразу.

— Знову ці загадки, Сагал. Ти можеш говорити нормально?

— Все, наближаємося до селища, я поки помовчу.

— Та й ти мені набрид. Тюр — тобі це підходить, такий самий дуболобий.

— Сагал, Сагал... ну і мовчи.