Анна Стоун - Гармонія (2), Анна Стоун

Але відступати було вже запізно. Лудо встиг начарувати близько десятка захисних заклинань, перш ніж чарівна куля врізалася в нього, вибухнувши.

Лудо збило з ніг і відкинуло кудись у густий туман. Після його поразки світ навколо знову набув фарб.

Рада без сил звалилася на сходи, де вона все ще була. Їй здалося, що вона марафон щойно пробігла. Дівчина невиразно пам'ятала, як їй вдалося перемогти, але його присутності вона більше не відчувала. Навряд чи він найближчим часом зможе вплинути на перебіг бою.

Молода чарівниця, притуливши голову до стіни, побачила, що матері вдалося блокувати удар Леліли, і скориставшись нагодою перетворилася на великого вовка. Після поразки Лудо Леліла, не зовсім усвідомлюючи підтримку одного з божеств, трохи ослабла.

Стрибнувши на неї, Катана ледь не збила дівчину зі стіни. Леліла вчасно перетворилася на змію і так змогла втриматись. Вони шипіли і гарчали один на одного, намагаючись завдати вирішального удару.

Лелила у своєму зміїному вигляді виглядала жахливо. І це подейкували лише крихта її здібностей. Якийсь час вовчиця та пітон, билися на валгангу. Лелілі доводилося кілька разів змінювати зміїне обличчя, поки вона перетворилася на кобру.

Оскаливши зуби, вовчиця стрибнув на неї, з бажанням перекусити навпіл. Але щойно змія опинилась у неї в зубах, вона встигла вивернутись і вкусити її за шию.

Вовчиця завила від болю і жбурнула кобру зі стіни. На льоту вона набула вигляду Леліли, але це її анітрохи не врятувало від падіння.

Катана без сил опустилася на валганг. Вона побачила, що її противниця залишилася живою, але тепер навряд чи найближчим часом вступить у бій.

Катана списала різку втрату сил, що їй доводилося утримувати Силу Роду. Про те, що зміїна отрута потрапила в кров, вона ще не знала. Жінці не хотілося залишати місто без захисту, тому вона з останніх сил продовжувала тримати купол.

Але це тривало недовго. Перша в неї заніміла чомусь одна нога, потім друга. Отрута потроху стала розходитися тілом, сковуючи її. І невдовзі Катана впала на кам'яну підлогу непритомною, і майже відразу захисний купол зник.

Коли вона вже лежала до неї підбігли Рада і кілька воїнів, із загону, що бився біля воріт.

- Потрібно віднести її до особняку! - закричала Рада, бачачи, що шия матері вкрилася плямами.

Вони вже збиралися переносити її, як ворота прочинилися і вбіг чоловік. Рада охнула, коли він звалився без сил прямо їй під ноги.

- Еміль?!