Анна Стоун - Гармонія (2), Анна Стоун

- Марлет, приготуй мою колісницю! Я полечу до Роена!

- Як скажіть, пані! - вклонився він і вибіг за двері.

Дівчина ще хвилину постояла, дивлячись на небо, а потім надягла на голову каптур, застебнувши плащ.

Через кілька хвилин її золота колісниця мчала до Роена в голденський замок.

Вже було запізно щось виправити. Мерлін нізащо не простить смерті Канни, навіть якщо Морл його довго благатиме про помилування. Якщо стратити Лелілу, як виконавицю, може щось вийшло б. Але... цього ніхто не робитиме.

Арел не любила погану погоду. Вона могла керувати стихіями, але контролювати погоду міг лише Алмес. Дівчина була в жахливому настрої і вже навряд чи знайдеться, що її розвеселить.

Для неї не стало проблемою проникнути в голденський замок непоміченою, і так само потрапити до Морла. Вона його застала біля вікна. І лише тоді Арел знову стала видимою.

– Морл! – гукнула його дівчина.

Хлопець обернувся, і ледь помітна посмішка ковзнула по губах.

- А я думав, що ти вже не прийдеш! Тебе не було три тижні!

- Вибач! Не могла! - підійшла ближче Арел. – Але чому ж ти…

- Чому я порушив перемир'я? – ніби прочитав її думки Морл. - Це не зовсім моє рішення! Але я згоден із моїми радниками! Я надто довго зволікав! Потрібно закінчувати війну! Я не тільки поверну захоплені Мерліном землі, а й все герцогство до рук приберу! Потрібно лише прибрати Мерліна та Гармонію!

- То це ти організував замах на Гармонію? – не повірила своїм словам Арел.

– Ні. Але я був би не проти щоб він їх позбувся.

- Залиш Раду та Альбрехта, нехай живуть як хочуть! Адже ти й так зіпсував їм життя!

- Я не хочу псувати їм життя! Я хочу їхньої смерті! - зсунув брови Морл.

Арел здригнулася. То був уже не той Морл.

- Отже, тепер ти слухаєшся не мене, а своїх військових порадників? Але чому? Чому тобі така важлива ця війна? Навіщо ти посилаєш людей на загибель? Якщо, сам казав, поклявся їх боронити!

- Мені, звичайно, важливі твої поради, але питання війни я краще обговорюватиму зі своїми генералами! Вони краще за тебе в цьому розбираються!

- А як же Леліла?

- Що Леліла? Вона тільки стоїть та підтакує за моїми генералами! Так, що нічого путнього вона не сказала!

«Походу генерали кажуть, те, що потрібно їй!» – здогадалася дівчина.

- Я не вірю, що твої сестри тут не до чого! Те, що ти напав на герцогство, було помилкою! Укладай мир! – її голос затремтів. Вона готова була розплакатися від відчаю.

- Нізащо! Це лише початок! Я незабаром знову нападу на Віджио! І вже тоді вся Елея Еланор Соррель Астра буде в моїх руках!

- Морле, зупинись! - закричала Арел, не витримавши. - Ти, що не бачиш, як руйнується світ навколо тебе? Вгамуй свою гординю! Ви й так зробили достатньо!

- Арел! Ні! – твердо сказав Морл. – Я мушу довести справу до кінця! Я не програю цьому чаклунові! Миру не буде!

- Ти винен у смерті його нареченої! Ти хоч розумієш, що тепер буде? – очі Арел спалахнули.

– Що? Тепер, після похорону він ослаб! І я його швидко захоплю!

- О, ні, Морле! Він втратив кохану жінку! Мерлін мститиме! І весь біль, і злість він виллє на тебе! Так що бережись! Морл! Ти нажив собі найлютішого ворога! Якщо він захоче знищити тебе, то боги будуть на його боці! Запам'ятай це! Допомогти я вже не зможу! - Арел прикусила губу від розпачу. - Значить, ти таки вирішив продовжувати війну? – вже більш покійно запитала вона.

- Так. – лаконічно відповів Морл.

Арел відійшла до вікна, подивившись на небо, затягнуте хмарами.

- Мабуть, усе хороше закінчилося. З того дня тобі не знати більше спокою, мій любий! Так само, як і щастя! Все для тебе буде не довгим! - тихо сказала Арел, щоб її не почули, а потім обернулася на Морла, що так і не зрушив з місця. - Не бути тобі переможцем, поки не втихомириш свою гординю та гнів. Мені дуже шкода… - з її очей скотилися сльози. - Ти так і не зрозумів, що падаєш у прірву.

Кінець