Стівен Кінг - Чорний дім

«шас», містер Маншан хоче повернутися в Чорний Дім. Містер Маншан прийшов із якогось надто далекого місця від Френч Лендінґа, і певні частини Чорного Дому, який вони будували разом, нагадують йому рідний світ — найглибші поверхи будівлі, де Чарльз Бернсайд буває рідко, почувається там загіпнотизованим та безсилим. Від будь-якого руху відчуває біль у шлунку. Коли Берні намагається уявити світ, який породив містера Маншана, то бачить перед собою скелястий ландшафт, укритий черепами. На голих схилах і вершинах стоять будиночки, схожі на замки, які змінюють розміри або взагалі зникають, варто лише кліпнути. З ущелини надходить гуркіт машин, перемішаний з криками катованих дітей.

Бернсайд теж хоче повернутися в Чорний Дім, але до наземних поверхів, де він може відпочити, поїсти консерви і почитати альбоми з вирізками з газет. Він дістає задоволення від особливого запаху цих кімнат, у яких пахне тухлятиною, потом, засохлою кров’ю і нечистотами. Якби він міг, то зібрав би цей аромат і застосовував би як одеколон. Також солоденька, невеличка закуска, на ім’я Тайлер Маршалл, сидить, замкнена в кімнаті, розташованій на іншому рівні Чорного Дому — у іншому світі — і Берні не може дочекатися, щоб закатувати маленького Тайлера, провести своїми зморшкуватими руками по красивій шкірі хлопчика. Тайлер Маршалл збуджує Берні.

Але ще є насолоди, які він має отримати в цьому світі, і вже шас піти їм назустріч. Берні заглядає крізь щілину у дверях санітарної кімнати і бачить, що втома і шматочок м’яса в їдальні під час вечері підкорили Бутча Єрксу. Він сидить у своєму кріслі, неначе велика лялька, його руки на столі, а жирне підборіддя спочиває на шиї, якщо це можна назвати шиєю. За кілька дюймів від правої руки Бутча лежить непотрібний маленький розфарбований камінь, але Берні не потрібен камінь, шкода, що він давно не відкрив потенціал ножиць для живоплоту. Замість одного леза ти маєш два. Одне угору, одне униз — і клац-клац! А гострі! Він не мав наміру ампутувати пальці в сліпого. Тоді він думав про ножиці як про великий простий вид ножа, але коли сліпий штрикнув його в руку, він смикнувся з ножицями до нього, і вони якось самі відрізали пальці надзвичайно акуратно і швидко, як у давні часи продавці в м’ясних лавках Чикаґо нарізали бекон.

Живчик Макстон — оце буде весело. Він заслуговує на те, що скоро отримає. Берні вважає, що це Живчик винен у тому, що він так постарішав. Дзеркало каже йому, що він важить фунтів на двадцять менше, ніж важив, можливо, навіть тридцять, та яка різниця — погляньте на ті помиї, якими годують у їдальні. Живчик краде гроші, виділені на їжу, думає Берні, так само, як і на все інше. У держави, в уряду, в Медікейд, в Медікер — він краде у них у всіх. Кілька разів, коли він думав, що Чарльз Бернсайд надто далекий, щоб зрозуміти, що відбувається, Макстон просив його підписати бланк, на якому було вказано, що він переніс операції на простаті й легенях. Берні розуміє це так, що половина грошей, які Медікейд заплатив за незроблену операцію, мали б бути його. Хіба не його ім’я було зазначено в бланку?

Бернсайд тихо виходить у коридор і крадькома прямує до вестибюлю, залишаючи криваві сліди від мокрих капців. Оскільки йому доведеться пройти повз медсестринський пост, він встромляє ножиці за пояс і прикриває їх сорочкою. Бернсайд бачить над стійкою посту відвислі щоки, окуляри у золотій оправі і волосся бузкового кольору ні на що не здатної старої баби на ім’я Жоржетта Портер. Могло б бути і гірше, думає він. Відтоді, як вона увірвалася в «М18» і заскочила його, коли він стояв голяка серед кімнати і намагався мастурбувати, Жоржетта Портер страшенно боїться його.

Вона дивиться в його бік, здається, щоб придушити тремтіння, а тоді знову опускає погляд на те, що робить руками. Мабуть, в’яже або читає детективний роман, у якому кішка викриває злочин. Берні підходить ближче до поста і розмірковує над тим, щоб використати ножиці на обличчі Жоржетти, але вирішує, що це лише марнування енергії. Коли він доходить до стійки, то бачить в її руках книжку у м’якій обкладинці, як він і уявляв. Вона дивиться на нього з підозрою в очах.

— Ми вважаємо, що ви сьогодні маєте гарний вигляд, Жоржі.

Вона дивиться на коридор, тоді на вестибюль і розуміє, що більше ніде нікого немає.

— Ви маєте бути у своїй кімнаті, містере Бернсайд. Уже пізно.

— Займайся своєю справою, Жоржі. Я маю право трохи погуляти.

— Містер Макстон не любить, коли мешканці переходять в інші відділення, залишайтеся в «Маргаритці».

— Великий бос іще тут?

— Думаю, так.

— Добре.

Він повертається і прямує далі до вестибюлю. Вона кличе його:

— Зачекайте!

Він повертає голову назад. Вона підводиться, що є неодмінною ознакою великого занепокоєння.

— Ви ж не збираєтесь потурбувати містера Макстона, правда?

— Скажи ще бодай слово — і я потурбую тебе.

Вона кладе руку на горло і опускає очі на підлогу. Її підборіддя падає, а брови різко здіймаються вгору.

— Містере Бернсайд, у чому це ваші капці? І манжети на штанах? Ви скрізь залишаєте сліди.

— Ти заткнешся чи ні?

Шаркаючи капцями, він рішуче йде до сестринського поста. Жоржетта Портер відходить назад до стіни і ще до того, як вона думає про те, щоб втекти, Берні стоїть просто перед нею. Вона забирає руку від горла і тримає її, як знак «стоп».

— Дурнувата сука.

Бернсайд вириває ножиці з-за ременя, хапається за ручки і відрізає у неї пальці, неначе гілочки.

— Дурна.

Жоржетта не може в усе це повірити, вона перебуває в стадії шоку, який паралізує її. Вона дивиться на кров, яка ллється з чотирьох обрубків на руці.

— Чортова ідіотка.

Він розсовує ножиці і заганяє одне лезо в її горло. Жоржетта видає задушливий, булькаючий звук. Вона намагається взятися руками за ножиці, але він витягає їх з шиї і піднімає, тримаючи на рівні голови. Її руки тремтять, кров розбризкується. Вираз обличчя Берні такий самий, як у людини, що усвідомлює, що змушена прибрати котячий лоток. Він націлює ножиці і встромляє їх в її праве око. Жоржетта помирає ще до того, як її тіло сповзає по стіні і валиться на землю.

За тридцять футів по коридору Буч Єркса бурмоче уві сні.

— Вони ніколи не слухають, — бурмоче Берні сам до себе. —