Шодерло де Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

й чекати смерті на її могилі. Я був вже такий близький до кінця, ослабнувши з голоду і страждань, що мені коштувало величезних зусиль триматися на ногах. Я змушений був удатися до зміцнюючих напоїв, які захопив із собою; вони дали мені сили для здійснення сумного обряду. Мені неважко було розрити землю в тому місці, де я перебував: то була піщана рівнина. Я зламав шпагу, щоб вона замінила мені заступ; але вона зробила мені менше допомоги, ніж мої власні руки. Я вирив широку яму і поклав у неї володарку свого серця, заздалегідь загорнувши її в мій одяг, аби пісок не торкнувся її. Але перед тим я тисячу разів укрив її поцілунками з усім запалом безмежної любові. Я сів біля неї; довго дивився на неї, не наважуючись засипати могилу. Нарешті сили мої почали слабнути, і, боячись, що вони вичерпаються зовсім до закінчення моєї роботи, я поховав навіки в лоні землі те, що було для мене найдосконалішим й наймилішим; потім я ліг на могилу, уткнувшись обличчям у землю і заплющивши очі, з тим щоб ніколи не розплющувати їх, підніс до неба молитву про допомогу і почав із нетерпінням чекати смерті.

Вам важко буде повірити, що за час здійснення скорботного обряду в мене не скотилося жодної сльози, не вирвалося жодного зітхання. Глибокий смуток мій і тверде рішення померти викоренили всяке виявлення відчаю та горя. Я довго пробув у цьому стані, поки не втратив останніх залишків притомності.

Після того, що ви чули, завершення історії моєї таке несуттєве, що не заслуговує на вашу люб’язну увагу. Коли тіло Сіннельо було принесено в місто, і рани його ретельно оглянуті, виявилося, що він не тільки не мертвий, але навіть не поранений небезпечно. Він повідомив дядька, як усе сталося між нами, і почуття честі спонукало його негайно ж привселюдно оголосити про моє благородство. Послали за мною і, виявивши, що будинок порожній, запідозрили нашу втечу. Було надто пізно, щоб спорядити гонитву по свіжих слідах; але наступні два дні було присвячено переслідуванню.

Мене було знайдено без ознак життя на могилі Манон, і, бачачи мене майже голим і спливаючим кров’ю, ніхто не сумнівався, що я пограбований і вбитий. Мене понесли в місто. Похитування носилок привело мене до тями. Зітхання, з якими я розплющив очі, з болем бачачи себе серед людей, показали, що мені ще може бути надано допомогу; на жаль, мені допомогли занадто швидко.

Мене все ж замкнули в тісну темницю. Було призначене слідство; і оскільки Манон не з’являлася, мене звинуватили в тому, що в нападі скажених ревнощів я заколов її. Я просто і щиросердо розповів, як сталася сумна подія. Сіннельо, незважаючи на несамовите горе, в яке повергнула його моя розповідь, мав великодушність поклопотатися про моє помилування і домігся його.

Я був настільки слабий, що мене змушені були перенести з темниці просто в ліжко, до якого три місяці я був прикований жорстокою хворобою. Моя відраза до життя не слабшала; я постійно закликав смерть і тривалий час наполегливо відкидав усі ліки. Але небо, покаравши мене так суворо, мало намір обернути мені на користь усі лиха та випробування: воно просвітило мене світлом своїм і тим дало думкам моїм напрям, достойний мого народження та виховання.

Спокій помалу почав відновлюватись у моїй душі, і з цією зміною скоро настало й одужання. Я віддався цілком навіюванням честі й продовжував виконувати скромну роботу в очікуванні французьких кораблів, які раз на рік здійснюють плавання в цю частину Америки. Я вирішив повернутися на батьківщину, щоб життям розумним і порядним спокутувати ганьбу своєї поведінки. Сіннельо потурбувався перенести тіло дорогої моєї коханої в достойне місце вічного спочинку.

Місяця півтора минуло з часу мого одужання, коли одного дня, гуляючи самотою берегом, я побачив торговельне судно, що наближалося до Нового Орлеана. Я почав уважно стежити за висадкою екіпажу і був украй уражений, упізнавши Тібержа в числі пасажирів, які прямували до міста.

Хоча після моїх нещасть я дуже змінився, давній вірний друг іще здалеку впізнав мене. Він повідомив мене, що єдиним приводом до його подорожі було бажання побачитися зі мною та переконати мене повернутися до Франції; отримавши листа мого з Гавра, він особисто приїхав туди, щоб надати мені допомогу, про яку я просив; засмучений звісткою про мій від’їзд, він збирався негайно вирушити вслід за мною, якби знайшовся готовий до відплиття корабель; декілька місяців він шукав такий у різних портах і, знайшовши нарешті в Сен-Мало корабель, який відпливав на Мартиніку, повантажився на нього, сподіваючись легко переправитися звідти в Новий Орлеан; на шляху корабель було захоплено іспанськими піратами й відведено до одного з їх островів, звідти Тібержу вдалося втекти, і після різних поневірянь він зустрів це маленьке судно, яке благополучно припровадило його до мене.

Я не знаходив слів виявити вдячність такому великодушному і відданому другу. Я повів його до себе, надав в його розпорядження ввесь свій будинок. Я розповів йому все, що сталося зі мною після від’їзду з Франції, і, щоб порадувати його несподіванкою, повідомив, що насіння доброчесності, кинуте колись ним у моє серце, почало приносити плоди, які мають задовольнити його. Він відповів на це, що таке солодке для нього запевнення винагороджує його за всі тяготи подорожі.

Разом ми провели з ним два місяці в Новому Орлеані в очікуванні корабля з Франції і, вирушивши нарешті в плавання, висадилися в Гаврі два тижні тому. Після прибуття я написав рідним. З листа старшого брата я дізнався про смерть батька, яку, як я з трепетом гадаю, поза сумнівом, прискорили мої помилки. Користуючись попутним вітром, я негайно ж сів на корабель, що відпливав у Кале, а звідси поїду до одного дворянина, мого родича, що живе за декілька миль від міста; там має чекати на мене брат, про що повідомляє він мені в листі своєму.

Два романи «галантного віку»

«Галантним» називали у Франції ХVІІІ століття, більш відоме у нас як вік Просвіти, «вік розуму», «вік філософів». Це століття дійсно було різноплановим: там пишно розквітла галантна культура рококо з її культом насолоди, а поруч із нею і поєднуючись з нею вільнодумна філософія Вольтера. Цей вік насолоджувався коханням і готувався до революції, сповідував культ розуму, а потім з іще більшим запалом, у впливовому руссоїстському варіанті, культ серця. Представлені два романи – чи не найчитабельніші і найпопулярніші нині з усіх творів красного письменства тієї епохи.