Шодерло де Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Їх звично називають любовними, точніше любовно-психологічними, проте це визначення далеко не відбиває усю їхню складність, а у випадку з романом Лакло й суперечить йому. Ці романи увібрали не лише традицію французької психологічної літератури, але й філософську традицію, тенденцію до постановки й обговорення у художній формі нагальних ідеологічних проблем. Роман Прево був написаний ще на початку «віку розуму», Просвітництво – одна з визначальних ідеологій того часу – його майже не торкнулось, проте він доволі повно втілив іншу – гедонізм рококо, причому, на відміну від роману Лакло, в його «людяних», гуманних формах, як прагнення насолоди й щастя. «Небезпечні зв’язки» писалися вже під завісу цього віку й увібрали в себе всі поставлені віком проблеми – від початку його й до кінця, художньо їх оприявнили і залишили нам шукати їх рішення. Він більш ідеологізований, ще більш полемічний, ніж «Манон Леско», і якщо останній можна залишити серед любовно-психологічних творів, то місце «Небезпечних зв’язків» скоріше серед творів інтелектуальної літератури, причому почесне місце.

Автор «Манон Леско» Антуан Франсуа Прево(Antoіne Françoіs Prévost) народився 1 квітня 1697 р. у заможній родині королівського нотаріуса у містечку Еден, що на кордоні з Іспанією, з дитинства готувався до духовної кар’єри й у зрілому віці отримав духовний сан; тому увесь світ знає цього письменника як абата Прево (abbé Prévost). Прево був письменником і журналістом, солдатом і ченцем, викладачем, проповідником, перекладачем, істориком, географом, – і це далеко не вичерпний перелік його занять. Неодноразово він наважувався різко змінювати плин життя, ці зміни, сказати б, і були його «modus vіvendі». Тричі був змушений ховатися від переслідувань і шукати притулку за кордоном, що надало йому підстави додати до свого імені Д’Екзиль (d’Exіles) – Вигнанець. Багато років провів в Англії і багато зробив задля популяризації її досягнень у Франції. Великим внеском у розвиток культурних взаємин між Францією та Англією стала його перекладацька діяльність: окрім іншого, він переклав усі романи Річардсона і першим ознайомив французів з творчістю цього письменника. Прево прожив сповнене драматичних колізій життя, ці колізії реалізовувалися на побутовому рівні, але корінились у душі письменника, яка постійно шукала примирення між мирським і духовним.

За покликом серця у віці 16 років Прево вступив послушником до єзуїтського монастиря, однак за рік вирішив стати солдатом. Армійська муштра його розчарувала, та спроба повернутися до єзуїтів закінчилась невдачею, і він знову пішов до армії, де потрапив у неприємну історію і змушений був тікати до Голландії; відсутність грошей повернула його додому. У 22 роки Прево вступив до бенедиктинського ордену й у 1726 р. отримав священицький сан. У бенедиктинців (1721–1728) він займався різними справами: зажив слави як проповідник, читав курс лекцій з теології, викладав давні мови і, головне, брав участь у наукових студіях, якими вони славилися. Наукові інтереси Прево були широкими, вони включали й біологію, географію, та понад усе – історію. До власної художньої творчості він ставився менш шанобливо і стверджував, що займається нею скоріш задля заробітку. Та чи варто довіряти цим словам – тим паче що історіографічні й белетристичні елементи тісно переплетені у більшості його творів, що, загалом, було характерним для багатьох жанрів тогочасної літератури.

У житті Прево 1728 рік був ознаменований одразу двома подіями: він знову тікає з монастиря і, переховуючись, подається до Англії, згодом до Голландії. А ще – в Голландії виходять друком перші дві книги «Мемуарів шляхетної людини», які стали свідченням народження Прево-романіста. Наступні роки (кінець 20-х – 30-ті) – період найвищої письменницької активності Прево: він завершує «Мемуари…» (1728–1731), пише не менш відомі й улюблені сучасниками романи «Історія Клівленда, незаконного сина Кромвеля, або Англійський філософ» (1732–1739), «Киллеринський настоятель» (1736) й «Історія сучасної гречанки» (1740). Саме вони вважаються вершиною творчості Прево.

Перебування в Лондоні зробило з Прево англомана, що було на той час доволі поширеним явищем, англоманами, окрім інших, були Монтеск’є і Вольтер. Пояснюється це просто: Англія на початку ХVІІІ ст. в усіх сферах соціального, економічного і культурного життя йшла попереду інших європейських країн. До того ж там раніше сформувалася широка читацька аудиторія, що спричинило активізацію книговидавничої справи, появу і розквіт друкованої періодики. За зразками англійської преси Прево заснував тижневик, у якому знайомив французів з Англією, її культурою і звичаями, наукою і особливо літературою. Публікував він там і власні художні твори, у тому числі «Манон Леско». Цей тижневик мав успіх і проіснував з 1733-го по 1740 р.

Коли у 1734 р. Прево вирішив повернутися на батьківщину, він був уже відомим літератором, мав багато шанувальників і високих покровителів, а за рік Папа Римський дарував йому прощення за умови повторного проходження послушництва. Та у 1741 р. світська скандальна історія, основним фігурантом якої був не Прево, змусила його знову податись у вигнання; півтора року він прожив у Бельгії, згодом у Німеччині й саме тоді додав до свого імені Д’Екзиль – Вигнанець.

Останні роки життя Прево минають у душевному спокої і відносному добробуті. У 1754 р. папа Бенедикт ХІV призначає його настоятелем монастиря св. Георгія у місті Женне. Прево продовжує перекладати Семюела Річардсона, з яким він познайомився в Лондоні і творчістю якого завжди захоплювався, дописує «Загальну історію подорожей», перші сім томів якої – здійснений ним переклад англомовної наукової праці, решта вісім – дослідження самого Прево, складає історію роду принців Конде і Конті. Працює до останнього. Помре абат Прево 25 листопада 1763 р. в Шантійї, резиденції принца Конде.

Від’єднати факти від домислів у біографії Прево нелегко: документів збереглося мало, свідчень сучасників так само, і вони часто суперечливі. Прево був непересічною особистістю, тому його життя (і навіть смерть) оповиті легендами, деякі з них відбили бажання нащадків знайти прототипи і «реальні» витоки фабули його знаменитого твору. Але є одна історія, що має документальне підтвердження. Прево закохався у жінку, суспільним статусом і поведінкою подібною до героїні його знаменитого роману, яка до того ж була протестанткою. Ця жінка його не раз зраджувала й кидала у пошуках кращого життя, та він постійно її знаходив і повертав до себе, робив борги, щоб її забезпечити, і намагався «виправити»; розрив з нею він пережив тяжко. Вважається, що саме тому він наважився прийняти постриг, до того ж у цій історії прийнято шукати витоки «Манон Леско». Та насправді Прево закохався в Ленке (так звали цю дівчину) під час другого перебування в Голландії (з осені 1730 р.), вже будучи духовною особою, а «Манон Леско» на той час була дописана. Однак ніхто