П'єр Паоло Пазоліні - Нафта

вислів, який у романі написаний у лапках («надзвичайно полемічний» стосовно проарабської політики ЕНІ, це про Коттафаві) Джузеппе Медічі, якому Боцціні завдячує своєю посадою, це християнський демократ, у п’ятдесятих неодноразово був міністром, зокрема сільського господарства, міністром державної скарбниці та міністром з питань бюджету (останні два існували в Італії як складова Міністерства економіки, але з часом припинили своє існування), міністром промисловості й торгівлі в уряді Моро та міністром закордонних справ у другому уряді Андреотті. Довершує низку Антоніо Де Боніс, який у свою чергу став темою чергової доповіді спецслужб стосовно послів, яка з’явилась на сторінках «Еспрессо»: доповідь, яку вважали «безпосереднім кваліфікованим джерелом», під назвою «Антоніо Де Боніс (Центр італо-арабських зв’язків). Зв’язки з сирійським посольством у Римі, ЕНІ» (с. 11). На святкуванні присутній і Анджело Берті (тут с. 459), це фінансист, який пов’язаний з італо-арабськими відносинами, отож на нього посилаються як на члена правління у «колах Маріо Фані», політично-релігійної організації, утвореної Джеддою кілька років тому. Про нього в доповіді «Аттіліо Монті, проф. Лу'іджі Джедда, зв’язки та асигнування» (с. 96). Ця доповідь є джерелом інформації про зв’язки Луїджі Джедди та Аттіліо Монті.

60

Анджело Нікосія, сицилієць, депутат від Соціалістичної партії з 1953 p., який зупинився біля великого вікна зали поряд з Піно Рауті, калабрійцем, який у 1972-му знов обраний від Соціалістичної партії. «Добрий гумор», про який говориться у романі, є наслідком його зустрічі з Аттіліо Монті, а також ще однієї зустрічі між Рауті та Бруно Ріфезером, які говорили про «те, як розгортається судове розслідування стосовно Рауті щодо замахів крайніх правих та звинувачень, які висунули Монті у нібито фінансуванні екстремістського руху Піно Рауті». Про першу зустріч йдеться у доповіді спецслужб про Рауті під назвою «Депутат Піно Рауті (СПІ), док. Бруно Ріфезер. Зв’язки», яку в романі відтворено дослівно, автор узяв ці слова в лапки, починаючи з «через замахи крайніх правих»). А про другу — з доповіді під назвою «Депутат Анджело Нікосія (СПІ), парламентське розслідування щодо Коні», з якої взято вислів у лапках, який є в романі, про «страшні речі»: «Нікосія певен, що випливуть назовні [звісно, від парламентської комісії, яка провадить розслідування щодо Коні] страшні та негідні речі, які зачеплять не одного політичного діяча» (с. 10). Навіть жарт, який вкладено у вуста Нікосії, взято слово в слово з доповіді спецслужб.

61

Закриває огляд адмірал (не генерал) Евдженіо Хенке, що оповитий блискучим пилом з великого вікна, командувач оборонної розвідки з 1966-го по 1971-й, якого на посаді змінив Віто Мічелі. Відтворюючи вражаючу зовнішність Хенке, — про це свідчить Йоланда Ромуальді, — Пазоліні використовує не статтю, а дивовижно точно, аж до найменших подробиць описує світлину військового, яка була у тому ж таки номері «Еспрессо» на с. 9 у статті Каталано. У певному сенсі коло замикається, зашифровуючи своє джерело. Дивовижно, та у «Крадіжці» з боку Пазоліні номера «Еспрессо», який вийшов 4 серпня, немає жодних ознак, що він посилався на статтю Каталано, про яку вже йшлося: «Евдженіо Чефіс та контррозвідка. Й тоді адмірал сказав», яка вийшла слідом 11 серпня у цьому ж виданні. У другій статті, загальна назва якої «Ранкові доповіді, частина друга», йдеться про допит Андреотті, міністром оборони, Маріо Касарді, який був головою оборонної розвідки з 1974-го аж до того, як її розпустили, щодо інформації, яку передавали Чефісу, й загалом про стосунки Чефіса та спецслужб. У «Ранкових доповідях, частині другій» теж є чимало «маленьких доповідей вартових Чефіса» (принаймні так про це пише Каталано).

62

Кікеон — ритуальний напій із ячменю, м’яти, води, який пили перед посвяченням на Елевсинських містеріях (обряди ініціації в культах богинь плодючості Деметри та Персефони).

63

Наступний уривок (про уретральний та анальний еротизм, які цілковито ніколи не розрізняють) взято з книги Шандора Ференці «Таїаса. Психоаналіз витоків сексуального життя» («Таласа, досвід геніальної теорії»), «Астролабіо», Рим, 1974, яка згадується в одному з розділів «Піратських записок», який так і називається «Таласа» (згодом у «Нарисах про політику та суспільство», цит. с. 385—389). «Таласа» згадується у переліку авторів та праць на форзаці, у Нотатці 19а, а також у Нот. 102а, де згадуються погляди Фройда, який вважав працю Ференці «найсміливішим застосуванням психоаналізу з усіх, які колись були» (с. 500).

64

«Лавсаїк, чи Оповідь про життя святих» Паладія Еленопольського (10, 8) розповідає про те, як відлюдник Пріор, пішовши шукати відлюдника Памва, «приніс із собою хліб, а коли йому за це докорили „Чому так зробив?“, відповів: „Щоб не бути тобі тягарем“. Без жодного слова Памво дав йому яскравий урок [Оν ότγητώς έπαίδενόε]: він пішов, а за якийсь час повернувся, принісши із собою змочений хліб. А коли його спитали, нащо він те зробив, то Памво відповів: „Щоб тобі не було тяжко, як уже змочив твій хліб“.»

65

Порівнюючи роман Пазоліні з «Жінкою-блискавкою» Фальделли, бачиш цікавий приклад того, як має працювати «мозаїка цитат», яку Пазоліні хотів використати в «Нафті»: починаючи від «На могилі» він цитує Фальделлу дослівно аж до слів «…зомлів» (роблячи лиш одну цікаву заміну: «заснований Сан Мауро» перетворюється у Пазоліні на «заснований Сан Евтиціо»); наступної фрази «та звісно…» у Фальделли немає, тоді як у примітці (1) цитується дослівно текст Фальделли після «…зомлів». Наступна фраза «По суті…» у Фальделли дійсно є, але тут пропущено цілу сторінку. Роман Фальделли вийшов у виді «Адельфі» 1974-го, й рецензував для «Темпо» його Пазоліні «Опис описів», згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 2164—2168.

66

Багатонаціональна американська корпорація «International Telephone and Telegraph Corporation», відчувши загрозу націоналізації, поміж іншого підтримала у 1973-му державний переворот у Чилі, який скинув президента Альєнде. У своєму виступі у Військовій академії Модени у 1972-му Евдженіо Чефіс посилався на неї, як на «сучасну» багатонаціональну компанію.

67

Вислів узято з 14 розділу твору «Лавсаїк, чи Оповідь про життя святих» й означає «Насправді Павло сказав те ж саме: „Плодом духу є“ тощо». Вислів Апостола Павла (який дослівно звучить як ό δε καρπός του πνεύματός έστιν άγάπη, χαρα, ειρήνη…), у свою чергу взято з «Послання до Галатів» (5, 22) святого Павла. Коли Пазоліні рецензував для «Темпо» «Лавсаїка», написав, що «короткий вислів (який, я не скажу), й справді, принаймні тимчасово, став назвою моєї нової комедії». («Опис описів», згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 2168). «Тà kai tà» й справді якийсь час було назвою, що її мав задум фільму з актором та режисером Едуардо Де Філіппо, який потім вирішили