Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

призначеного відправлення все ще лишалось аж вісім годин.

Отже, вибрати найпотрібніше і все спакувати треба було за шість

годин, не більше. Якщо Мертрі й решта потребують чогось

такого, на що піде більше часу, то їм доведеться почекати. Пішов

він кружляти колами по списку. Харчі. Запасні ємності для води

з хімічного пристрою, який науковці зберегли перед ударом

стихії. Ацетилен, кисень для врятованого пристрою та його

обслуги. Перевірив загальну вагу. Хотілося йому і не пропустити

нічого такого, що могло б стати в знадобі там, долі, але ж

користі не буде нікому, якщо парашути не витримають

надмірної ваги й все воно розсіється десь на краю стратосфери.

— Коли ми повернемось, ви будете в ореолі слави, —

провістила Наомі.

— Гмм?

— Адже ви нині — лице всіх цих подій. І це, й те, і все, що тут

діється? Те повідомлення, що ви дали, просурмлять усі випуски

новин.

— Те повідомлення настільки вільне від інформації, майже

стерильне, — сказав Гевлок. — Це як ви б сказали: «Без

коментарів!» — але таким тоном, ніби ви не намагаєтеся

приховати анічогісінько.

— Та їм це байдуже! Навіть якщо не прокрутять вашого авдіо.

Головне — ваш образ, зі стишеним звучанням ваших слів, поки

вони їх обговорюють.

— Ну, це просто чудесно, — мовив Гевлок, пересіваючи туди-сюди вміст вантажу для скидання на планету. Аварійне

освітлення? Воно ж на батареях! Що, коли ці батареї

спровокують оті оборонні системи планети стрельнути по них?

Не варто ризикувати… Гевлок намагався пригадати, що ще з

планованого вантажу забезпечується своїм власним джерелом

енергії. Нелегке завдання для того, хто не звик перейматися

таким.

— Щось подібне супроводжувало й нас, — мовила Наомі. — Ну, власне, його. Ще до Ероса.

— Що саме?

— Бути лицем чогось. Озираючись назад, я бачу, де це сталось.

Адже він був той хлопець, якого обстріляв Марс. А потім — Ерос.

— Таки правда, — погодився Гевлок. — Можливо, й є такі

люди, що не чули про Джеймса Голдена з його «Росинантом», але це лиш ті, що не дивляться випусків новин. Однак він цей

тягар начебто доб ре переносить.

— Ну, пане Гевлоку! Я певна: це вже ви до сарказму дійшли.

Він перемкнувся на схеми пакування. Узяв комп’ютер усі-всі

пакунки й пошикував їх по шести різних конфігураціях, залежно

від вищої чи нижчої пріоритетності: розподілу щільності,

аеродинамічності чи навіть ваги. Гевлок покрутив пальцями те, дане в графічних образах, уявляючи по черзі, як це чи те

проскакуватиме крізь буйну й досі атмосферу Нової Землі.

— Я тільки хотів сказати, що той тягар начебто й не дуже йому

заважає, — сказав він.

— Коли чесно, то він на це майже не зважає, — мовила Наомі.

— Таке й скажеш. І що, він цим не тішиться, бодай трохи?

— Навіть трохи не тішиться він цим, — відказала Наомі. —

Знала я людей, що залюбки тішилися славою. Але тільки не

Джим.

— Ви двоє пара, чи не так?

— Так.

— Ну, назвав би я його щасливчиком, коли б не втелющився

він у цей бермудсько-мандомудський трикут — у цю подобизну

планети, — сказав Гевлок, зупинивши нарешті свій вибір на

одній з компромісних схем пакування. — А мені випадає стати

лицем лиш одного-єдиного явища: довгого, повільного

вмирання, яке зможуть спостерігати всі люди Сонячної системи

й радіти: кожне за себе, що не опинилося тут у цей час.

Він перемкнувся на схему виконання робіт. Завдання, які

лишалося виконати, були гарненько пошиковані в логічній

почерговості. Але щось він наче пропустив… За кілька секунд і

згадав. Повернувся до інвентарного опису й додав коробку

протиракових засобів. Для Джеймса Голдена.

— А чи добре ви знали Міллера? — запитала Наомі. — Мо’, й

дружили?

— Ми були ділові партнери, — сказав Гевлок. — Двічі витягав

він мене з біди, що накривала мене з головою. Чи