Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

його змучено-сердитим виразом обличчя, а права —

для головного інженера, старшого над Гевлоковою міліцією.

— Я можу оцінити ефективність мережі як таку, що протримає

нас два, можливо, три дні, — казав головний інженер. Обличчя

його аж побуряковіло, спідня щелепа випнулася вперед.

— Це тільки теоретично, — заперечував Марвік. — Це ж бо

старий корабель. Засноване на теорії не завжди виправдовує

себе тут.

— Але ж ми знаємо, який це різновид мережі, — доводив своє

Кенен. — Тут не те, що бабця надвоє гадала. Ми маємо цифри.

— Невже так тяжко визнати той факт, що цифри є різновид

гадання, здогадів? — насідав Марвік.

— Панове! — звернувся до обох сперечальників Гевлок —

тоном, явно запозиченим у Мертрі. — Я розумію суть питання.

— Він може й пропасти, але це мій корабель, — сказав Марвік.

— Пропасти? — підхопив головний інженер. — Та всі ми

пропадем, якщо…

— Перестаньте! — цитькнув на них Гевлок. — Обидва. Просто

замовкніть. Я розумію суть питання й ціную думки обох вас.

Ніяких у дідька модифікацій корабля, поки не спакуємо

наступний скид припасів тим людям, що бідують там, долі.

Капітане! Можу я дати дозвіл інженерній команді зробити лише

огляд усіх ліній мережі та їхніх зчеплень?

— Лише огляд? — перепитав Марвік, звузивши очі. — Якщо ви

на це підете. Надто невелика різниця між простим оглядом і

бажанням щось-десь підправити.

Гевлок кивнув головою, от ніби дозвіл уже був у кишені.

— Головний! Скличте екіпаж. Тільки візуальний огляд.

Прозвітуйте зразу, як скинете вантаж.

— Так, сер! — відкарбував головний інженер. Чи то відрубав: якось трохи занадто рішуче й голосно. Десь як ті, хто не побував

на військовій службі, уявляють мову військовиків. Зв’язок

праворуч зник, і капітан Марвік автоматично зайняв весь екран.

— Той чоловік — дучка в дупі!

— Він переляканий і намагається вконтролювати… ну, будь-що

з того, що ще дається йому вконтролювати.

— Дучка він у дупі, ду-ду, й невтямки йому, що кількох ігр у

фарбівні рушниці замало, аби стати адміралом-довбалом

Нельсоном.

— Я триматиму його в рамках прийнятного, — пообіцяв

Марвікові Гевлок. На якихось десять днів, а потім це вже не

матиме ніякого значення.

Марвік відбувся одним кивком голови й також відімкнувся.

Гевлок зробив глибокий вдих, видихнув через ніс. Повернувся

до сторінки, де черга прохань на зв’язок. За час, поки він

говорив із капітаном та головним інженером, назбиралося їх іще

тридцять. І все ж то вісточки з рідної Сонячної системи.

Прохання дати інтерв’ю й коментарі від людей, з якими він

ніколи не стрічався, але декотрі від таких, кого довелося десь

бачити. Серхіо Моралес із «Незавісле Ньюз». Аманда Фарук із

«Першого Відгуку». Майон Дейл із «Центральної Інформації

ОПА». Навіть Наср Максвелл із «Прогноз-аналітики». Обличчя

й особистості з усіх новино-випусків, які він регулярно

переглядав, аби лишатися в контакті з подіями на Землі та в усій

Сонячній системі, тепер кинулися до нього. Увага людства

прикувалася до Нової Землі. Й до Гевлока.

Не подобалося це йому, та що вдієш.

Пройшовся по всій тій вервечці, відповідаючи кожній/

кожному однією й тією самою заготовкою: «Наразі всі наші

зусилля спрямовані на залагодження ситуації на Новій Землі.

Будьте ласкаві звертатися до Патрісії Верпіске-Слоун, що

очолює відділ стосунків із громадськістю, КЕХ». Бель-бель-белькотня. Чи не варто було б десь-колись та й підготувати його

до аж отакої важливої місії. А ще муляло йому, чи не забрехався

він трішечки, вдавшись до отого виразу: «всі наші зусилля»?

— З вами все гаразд? — подала голос Наомі зі своєї клітки.

— Пречудово.

— Питаю, бо ви так часто зітхаєте.

— Справді?

— За цю останню хвилину п’ять разів, — повідомила Наомі. —

А до зупинки реактора було по одному зітханню на кожні дві

хвилини. В середньому.

— Чи не стане це твоїм хобі? — усміхнувся Гевлок.

— Я це серйозно кажу, — запевнила Наомі.

Він відкрив сторінку скиду припасів