Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

Йдеться про полярні позиції в поглядах на стан і перспективи української культури, які виявляли український та російський ліберально-демократичний письменник Д. Л. Мордовець (Мордовцев), котрий, живучи у Петербурзі, прихильно писав про вистави трупи М. Л. Кропивницького, і російський буржуазний журналіст, видавець, театральний критик і драматург

О. С. Суворін, який на сторінках власної пресловутої газети «Новое время» образливо писав про українську мову і драматургію, однак не міг приховати свого захоплення від майстерності «малоросійських» акторів. Статті

О. С. Суворіна були видані у збірнику «Хохлы и хохлушки» (Спб., 1907). У рецензії на виставу «Наймичка» («Новое время», 1886, 12 грудня) він писав: «Наивность простой девушки, что-то милое, детское увидел я только теперь. И как она просто сказала Панасу, что любит его, и как заплакала она, когда он грубо оттолкнул ее! Это был детский плач со всхлипыванием, которые нет-нет да и прорывались во время разговора. Иначе эта робкая и наивная душа и не могла плакать, как по-детски трогательно и жалобно. Ни одного фальшивого звука, ни одного жеста, которые бы противоречили цельно замеченному типу. Вот где истинный талант, вот где настоящее актерское творчество, напоминающее Мартынова и Щепкина». І далі: «Она только раз выходит из себя, когда «хозяин» говорит ей, что «прошлого», ее невинности и честности, уже не іюротншь. Это страшное сознание повергает девушку в такое мучительное отчаяние, какое можно видеть только в жизни, да и то в исключительных случаях. И рыдания, и гнев на себя и на весь мир, и какие-то стоны отчаяния и муки повергли зрителей решительно в оцепенение. Никогда ничего подобного я не видел на сцене. Это выше описания, выше того впечатления, которое подсказывают рукоплескания и крики «браво» (Суворин А. С. Хохлы и хохлушки». Сиб., 1907, с. 16, 18—19).'

У зв’язку з високою оцінкою О. О. Суворіним Заньковецької в «Наймичці» І. К. Тобілевич у листі до М. К. Садовського і М. К. Заньковецької в січні 1887 р. пише: «Это успех не только театральный, нет, это успех, за который любящие свою родину южане должны вовеки веков помнить имя артистки. Должны иметь се портрет и, передав его потомству, сказать: вот талант, который показал перед всеми, что [наш язык] не есть язык только чабанов, а что на нем можно писать и приводить в трепет'узурпаторов художественною передачею простейшей истории!» (Державний музей театрального, музичного і кіномистецтва УРСР, № 1525).

Подається за вид.: Тобілевич (Карпенко-Карий) Іван. Драми і комедії, т. 1, с. 283—381.

1 Ходім турка воюват ь...— варіант української народної пісні «Ходім турка воювать».

2 Соломон (?—928 до н. е.) —цар Ізраїльсько-Іудейського царства у 965—928 рр. до н. е. Згідно з біблійною традицією уславився надзвичайною мудрістю. За легендою, він автор деяких книг Біблії (у тому числі «Пісні пісень»).

3 Осиковат а.— В колишньому Єлисаветградському повіті було два села з назвою Осикувате: одно з них тепер у Кіровоградському районі, друге — в Бобринецькому на Кіровоградщині.

4 О й п а г о р і, и а горі..- варіант української народної пісні «Ой на горі, на горі».

МАРТІНІ БОРУЛЯ Комедія в 5 діях

Вперше надруковано у львівському журн. «Зоря», 1891, № 7, с. 127— 131; № 8, с. 149—152; № 9, с. 167—172; № 10, с. 187—191.

Вперше виставлено трупою М. Л. Кропивиицького у травні — червні

1887 р. в м. Новочеркаську.

Про початок роботи над п’єсою С. В. Тобілевич записала: «Ще не одіславши «Наймички» до цензури (тобто до початку березня 1886 р.— Р. П.), Іван' Карпович узявся ретельно працювати над «Мартином Бору-лею». П’єса, як то кажуть, була взята з сімейної хроніки Тобілевичів. Думка про ^еї давно вже зародилася в Івана Карповича, ще тоді, коли він, сидячи за палітурками, розповідав мені про прагнення Карпа Адамовича піднятися трохи вище над рівнем селянської верстви. Він говорив про значення показу на сцені, перед широким колом громадянства, трагічного становища поневоленої людини, яка борсається в лабетах безправності, бажаючи добитись хоч якихось куценьких прав.

«Мартин Боруля» Івана Карповича, хоч і має назву комедії, є, проте,

по суті глибоко соціальною драмою. За П неначебто веселим сміхом,-відчуваються гоголівські сльози і чується голос великого російського класика: «Над чим смієтесь? Над собою смієтесь!» Іван Карпович у такому саме напрямку творив свого героя Мартина, в дійсності, не такого уже й смішного, як воно здається. Багато комічного й веселого автор викинув при переписуванні п’єси, і коли я благала його не викидати, він казав мені польською мовою:

— Со хапасііо, іо піе гсігоѵѵо.

— Усе треба робити в міру,— казав він іншим разом.— Сміх хоч і весела річ, а коли його забагато, то від нього може й занудити.

Викинуті сценки я переписала власноручно й заховала в окремій скрииьці. Мені шкода було загубити їх» (Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі, с. 222—223).

С. В. Тобілевич стверджує, що під час гастролей трупи М. Л. Кропив-иицького в Новочеркаську влітку 1886 р., «скориставшися з перебування братів у Новочеркаську, Іван Карпович поділився з ними своїми планами» (там же, с. 231) і називає серед них «Мартина Борулю», але далі С. В. Тобілевич помиляється, коли каже, що І. К. Тобілевич закінчив переписувати «Мартина Борулю» у Новочеркаську в 1886 р. «під впливом схвальних рецензій та листів від братів з Петербурга» (там же, с. 233), бо гастролі трупи М. Л. Кропивницького в Петербурзі проходили протягом 11 листопада

1886 р. —15 лютого 1887 р. Насправді ж рукопис комедії «Мартин Боруля» було надіслано до цензури влітку 1886 р., а дозвіл виставляти п’єсу Головне управління в справах преси дало 23 серпня 1886 р. (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 777, оп. З, 1886 р., спр. 10, арк. 122, 146—147, 149). Стає неясним, чому майже цілий рік цю п’єсу трупа М. Л. Кропивницького не виставляла, зокрема і під час гастролей в Петербурзі. За свідченням П. К. Саксаганського, тільки під час літнього сезону 1887 р., перебуваючи в Новочеркаську (10 травня — 4 червня) вперше було поставлено «Мартина Борулю» (Саксаганський ТІ. По шляху життя, с. 125).

Щоправда, на сторінках місцевої газети «Донская речь» цей факт не відбитий. Немає підстав стверджувати, що на прем’єрі був присутній І. К. Тобілевич (Цибаньова О. С. Літопис життя і творчості І. Карпенка-Карого (І. К.