Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

Цензурна справа з розглядом «Наймички» Н. О. Фрейманом збереглася у фонді Санкт-Петербурзького цензурного комітету (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 777, оп. З, рік 1886, спр. 10, арк. 53, 73—75, 123, 153—155).

■. ' Поданий до цензури’список п'єси зберігається в Ленінградській державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луначарського (№ 47454). На титулі напис: «Наймичка. Драма в 5 діях Карпенка-Карого». І цензорська резолюція: «К представлению дозволено. Цензор драмат [ических] соч[ішений].

5 мая 1886».

У спогадах М. К. Садовського читаємо: «Трупа зоставалася під моєю орудою і грала весь літній сезон у Ростові та Новочеркаському. В цей же таки сезон прийшла з цензури п’єса «Наймичка» Карпенка-Карого, і в тому ж таки Ростові була вперше виставлена.

Що сказати про першу цю виставу? На виставу приїхав крадькома з Новочеркаського сам К.-Карий і, сидячи в театрі, плакав. «Наймичка» так захопила всіх, і слухачів, і акторів, що були такі сцени, де й публіка, і актори, і навіть суфлер, якому це зовсім не належить, плакали, захльобуючись сльозами. П’єса зразу сподобалась публіці і пройшла

з великим успіхом кілька разів» (Садовський М. /С Мої театральні згадки, с. 16).

Про це ж є і в спогадах П. К- Саксаганськаго: «З Новочеркаська трупа переїхала до Ростова. Тут уперше була поставлена «Наймичка» 15 липня І886 року. На виставу приїздив автор і був задоволений. Після четвертого акту він сказав мені: «Я думаю, що ти вже ніколи не проведеш так цю сцену». За цензурованим примірником сцена кінчалась так: «Мелашка. А вам що? Ледачому туди й дорога. Нащо вона вам здалася? Хіба я вас не кохаю? Цокуль. Та відчепись ти к чорту з коханням: в печінках уже воно в мене сидить. (Завіса)».

Коли «Наймичку» читали в Новочеркаську, а п’єса була в цензурі, Карпенко прочитав нам іншу редакцію цього акту, що починається з виходу Аблаката і кінчається монологом Цокуля: «О господи, аж ось коли ти покарав мене за моє лукавство» і т. д. Рішили оставить п’єсу за цією редакцією. [...]

П’єса мала великий успіх; Заньковецька в «Наймичці» була на недосяжній височині» (Саксаганський П. К. По шлйху життя, с. 104—105).

Отже, П. К. Саксаганський засвідчив, що прем’єра «Наймички» в Ростові-на-Дону відбулася не за тим варіантом, який був посланий до цензури, а з окремими додатками, які на той час цензури ще не пройшли. Про характер цих додатків свідчить їх рукописний примірник, що зберігається в Ленінградській державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луначарського (№ 47454 - а). На першій сторінці рукопису є цензорська резолюція: «К представлению признать неудобным. За цензора драматических] соч [мнений] надворный советник. 21 декабри 1886». Причину заборони з’ясовує доповідь Н. О. Фреймана, що збереглася в фонді Санкт-Петер-бурзького цензурного комітету (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 777, оп. 3, 1886 р., спр. 10, арк. 286, 288—291), на підставі чого було послано такий лист Саикт-Петербурзького цензурного комітету від 20 грудня 1886 р., № 1796, до Головного управління в справах преси:

«В Главное управление по делам печати.

Цензор действительный статский советник Фрейман, рассмотрев доставленное из канцелярии Главного управления по делам печати при отношении от 12-го декабря за № 4438 добавление к разрешенной к представлению драме на малороссийском наречии под названием «Наймичка», представил

о нем следующее заключение.

Добавления эти сделаны с целыо рельефнее очертить характер некоторых действующих лиц, а главное уяснить происхождение героини драмы, наймычки Харытины. В ныне представленных добавлениях к пьесе наведенными адвокатом справками разъясняется, что Харытина никто иная, как незаконная дочь ее же любовника Цокуля. Понятно, что случайно раскрывшийся возмутительный факт разом меняет характер пьесы и вместо симпатичного к ней отношения должен возбудить омерзение, так как восстановление в печати, а тем более на подмостках сцены, несомненного факта о преступной связи отца с дочерью не только оскорбляет нравствен*. ное чувство, но и выходит из пределов всякого приличия.

По мнению цензора, добавления к пьесе «Наймычка» неудобны как для печати, так и для исполнения на сцене.

Вполне соглашаясь с мнением цензора, имею честь донести об изложенном на благоусмотрение Главного управления по делам печати, с представлением рукописи отрывков.

Председательствующий член совета Главного управления по делам печати» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 26, спр. 5, 1885 р., арк. 64—85).

Отже, додатки були заборонені до виставлення. Без них п’єса була надрукована окремим виданням: Карпенко-Карий Іван. Наймичка. Драма в 5 діях. Херсон, 1887.

І тільки готуючи перший том «Драм і комедій», І. К. Тобілевич вніс їх у текст п’єси. Наприкінці автор позначив дату і місце написання: «1885. Новочеркаськ». Насправді в 1885 р. він тільки приступив до п’єси, а закінчив ЇЇ, як видно з попередніх доказів, у 1886 р.

Про враження І. К. Тобілевича від прем’єри, що відбулася 15 липня

1886 р. в Ростові-на-Дону, С. В. Тобілевич записала таке:

«Повернувшись до Новочеркаська, Іван Карпович довго згадував ту виставу, багато говорив про неї та про її виконавців, найбільше захоплюючись грою Заньковецької.

— Вона змалювала такий образ Харитини, про який я міг тільки мріяти,— казав він.— Я побачив на сцені не артистку в ролі Харитини, а справжню Харитину, щиру, чесну сільську дівчину, з чистим серцем, з високо-благородною вдачею. Простота, невимушеність, правда і глибока моральна незайманість були головними рисами виконання цієї ролі геніальною артисткою. Іван Карпович у захваті казав:

— Це вже не великий талант, а геніальність!

За його словами, гра Заньковецької в «Наймичці» не тільки піднімала її на самий високий щабель театрального мистецтва, а й увічнювала ім’я артистки, поставивши його поряд уславлених імен, відомих усьому культурному світові» (Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі, с. 232).

Цю думку І. К. Тобілевича підтвердили гастролі в Петербурзі трупи М. Л. Кропивницького 11 листопада 1886 р.—15 лютого 1887 р., під час яких «Наймичка» пройшла двадцять два рази. М. К- Садовський у своїх спогадах свідчить: «Особливо цей вияв симпатій захопив увесь Петербург після постави п’єси «Наймичка», коли виступала М. К. Заньковецька. Щось невимовно дивне, неописане трапилось. Це був такий тріумф українського слова, якого більш ніколи воно не зазнавало» (Садовський М. К- Мої театральні згадки, с. 20). П. К. Саксаганський до цього додав: «На вистави приходив і знаменитий зоїл Суворін. Після «Наймички» він, побачивши Данила Лукича Мордовцева, сказав: «Ныне отпущаеши раба твоего по глаголу твоему с миром». З того часу і до кінця життя свого він зостався прихильним до Заньковецької і почасти