Хорхе Луїс Борхес - Алеф. Прозові твори

підземелля, він шукав її в схожих на кам’яні тенета галереях і крутосхилах, що занурювались у морок. Чому до нього прийшли саме ці спомини, позбавлені гіркоти, немов просте передчуття цього дня?

На превеликий свій подив він зрозумів. У тій ночі, в яку занурювалися тепер його смертні очі, на нього теж чекали любов та небезпека, Арей{799} і Афродіта{800}, бо вже вгадувався, вже підступав до нього звідусіль гомін слави й гекзаметрів, вигуки людей, які боронили храм, що його не спромоглися врятувати боги, і рипіння чорних кораблів, що шукали в морі омріяний острів, і гул «Одіссеї» та «Іліади» — йому судилось їх оспівати й закарбувати в людській пам’яті. Ми знаємо це, але не знаємо, що відчував він, коли сходив в остаточний морок.

Dreamtigers[525]

У дитинстві я обожнював тигра: не плямистого тигра з мочарів Парани та амазонських нетрів, а смугастого азійського, бенгальського тигра, зітнутися з яким здатний лише воїн, сидячи в дерев’яній башті на спині слона. Зазвичай я стояв, забувши про час, перед однією з кліток у зоологічному саду; я оцінював товстезні енциклопедії й книги з природознавства залежно від пишноти зображених у них тигрів. (Я досі пам’ятаю ці малюнки, хоча не можу безпомильно пригадати обличчя або усмішку якоїсь жінки). Дитинство минуло, тигри і пристрасть постаріли, але поки що не полишають мої сни. В глибоководному сум’ятті снів саме їх найбільше, авжеж: я сплю і втішаюся першим-ліпшим сном, коли раптом усвідомлюю, що це сон. Тоді я думаю: це сон, звичайна забаганка моєї волі, а що влада моя безмежна, то зараз я зроблю так, що з’явиться тигр.

Яка наївність! Моїм снам ніколи не вдається відтворити бажаного звіра. Щоправда, тигр з’являється, але він схожий на опудало, або кволий, або потворний, або неймовірних розмірів, або такий, що відразу зникає, або подібний до собаки чи птаха.

Діалог про діалог

А. — Захопившись розумуванням про безсмертя, ми зустріли вечір, не запаливши світла. Ми не бачили обличчя один одного. Спокійно і лагідно, а отже більш переконливо, ніж якби він гарячкував, Маседоніо Фернандес повторював, що душа безсмертна. Він запевняв мене, що тілесна смерть не має ніякого значення і що сама смерть — найнікчемніша справа, яка тільки випадає на долю людини. Я бавився навахою Маседоніо: відкривав і закривав її. Чийсь акордеон неподалік раз у раз награвав «Кумпарсіту» — манірну мелодійку, що подобається багатьом людям, бо їм набрехали, нібито це старовинна музика… Я запропонував Маседоніо разом покінчити життя самогубством, аби ніщо не завадило нам продовжити дискусію.

Z (глузливо). — Маю підозру, що зрештою ви не наважились.

А (загадково). — Щиро кажучи, я не пам’ятаю, чи покінчили ми життя самогубством тієї ночі.

Нігті

Вдень їх пестять лагідні шкарпетки і наснажують підбиті шкіряні черевики, але пальцям моїх ніг це байдуже. Вони знають лише одне: нарощувати нігті — напівпрозорі й гнучкі рогові перетинки для захисту, але від кого? Грубі й недовірливі, як ніхто, вони ні на мить не припиняють виробляти цю слабку зброю. Їм байдужі цілий світ і радощі життя, бо вони, бач, невпинно виробляють нікчемні відростки, які раз у раз зрізає брутальна золінгенівська сталь. Протягом дев’яноста днів ув’язнення в темряві материнського лона вони тільки те й робили. Коли я спочиватиму на Реколеті, у притулку попелястого кольору, прикрашеному штучними квітами й талісманами, вони затято робитимуть свою справу, поки їх не стримає розпад. Їх і щетину на моєму обличчі.

Запнуті дзеркала

Іслам стверджує, що в неминучий день Страшного суду кожен, хто согрішив, відтворивши образ живої істоти, воскресне зі своїми творіннями, і йому звелять їх оживити. А він не зможе і горітиме разом з ними у вічному вогні. Хлопчиком я спізнав жах такого спектрального подвоєння або помноження дійсності, коли стояв перед великими дзеркалами. Вони непохибно й невтомно переслідували мої рухи, їхня космічна пантоміма після смеркання робилася надприродною. Я благав Бога й свого ангела-заступника, щоб мені не снилися дзеркала. Я занепокоєно спостерігав за ними. Часом мене лякало, що їхні зображення різнитимуться від дійсності; часом боявся побачити в них своє спотворене мінливістю долі обличчя. Згодом я впевнився, що цей страх знову якимсь дивом існує серед людей. Історія ця досить проста й невтішна.

Здається, 1927 року я познайомився з однією похмурою дівчиною; спершу по телефону (Хулія з’явилась як голос без імені та подоби), потім, надвечір, — у крамничці на розі. У неї були надзвичайно великі очі, гарне гладеньке волосся, тендітна фігура. Вона була онукою й правнучкою федералістів. А мої предки належали до унітаріїв, і ця давня кровна звада стала для нас сполучною ланкою, яка ще міцніше єднала нас з вітчизною. Хулія жила зі своєю родиною у великому занедбаному будинку серед прикростей і банальностей, що супроводжують чесну бідність. Надвечір — лічені рази ввечері — ми прогулювалися кварталом Бальванера, де вона мешкала. Доходили до залізничної огорожі, а одного разу вулицею Сарм’єнто дісталися порубки Столітнього парку. Ми не кохали одне одного й не вдавали із себе закоханих: я вгадував у ній силу, далеку від еротики, і побоювався її. Стало банальним задля порозуміння з жінкою звіряти їй справжні чи вигадані події дитинства. Якось я розповів їй про дзеркала, то було 1928 року, згодом — 1931 — це обернулося на галюцинації. Нещодавно я дізнався, що Хулія збожеволіла, і дзеркала в її спальні запнуті, бо вона бачить у них моє відображення, яке витіснило її власне; і тоді вона тремтить і мовчить, а потім запевняє, що я якимсь дивом переслідую її.

Згубна послужливість мого обличчя, однієї з моїх колишніх подоб. Через таку огидну властивість мого обличчя я також маю викликати огиду, та мене вже це не обходить.

Argumentum ornitologicum[526]

Заплющую очі й бачу зграю птахів. Видіння триває якусь секунду або й менше; я не знаю, скільки птахів бачив. Їхня кількість певна чи невизначена? Ця задача пов’язана з питанням про існування Бога. Якщо Бог існує, кількість птахів певна, адже Йому відомо, скільки птахів я бачив. Якщо Бога немає, їхня кількість невизначена, бо їх ніхто не рахував. У такому випадку (припустімо) я бачив менше десяти птахів, але більше одного, хоча не бачив дев’ятьох, вісьмох, сімох, шістьох, п’ятьох, чотирьох, трьох чи двох птахів. Я бачив їх якусь кількість — між десятьма та одним — однак не дев’ять, не