П'єр Паоло Пазоліні - Нафта

в якій були докази, що президент „Монтедісон“, використовуючи спецслужби Італійської держави, контролював політиків, промисловців, журналістів, а головне — наперед знав, які події відбуватимуться в ЕНІ вже потому, як він пішов з посади президента, аби очолити „Монтедісон“». Каталано надає кілька звітів, складених спецслужбою, які Пазоліні згодом використовує майже слово в слово, переробляючи під розповідь. І дійсно, ці «ранкові звіти» зібрано докупи й обрамовано святкуванням біля Квірінале з нагоди Дня Республіки. Відкриває парад Джакомо Манчіні — герой першої статті, яка вийшла в «Еспрессо», й перший, «на кого наштовхнувся Карло» (с. 453). Родом з Калабрії, соціаліст, у парламенті пробув починаючи з 48-го, й уже в 1972-му побув міністром як в уряді Моро, так і в уряді Румора. Звістку про те, що Манчіні особисто був дуже зацікавлений у перетворенні ЕНІ й розділенні концерну на три фінансові компанії, одна з яких, врешті-решт, мала опинитися в руках соціалістів, Пазоліні отримав з доповіді спецслужб, надрукованої у тижневику під назвою «Депутат Джакомо Манчіні (СПІ), професор Франческо Форте (ЕНІ). Задуми». Джерело в секретаріаті соцпартії повідомляє, що шановний Джакомо Манчіні виявляє неабияке зацікавлення у реструктуризації ЕНІ з подальшим створенням трьох фінансових компаній у складі концерну, які переберуть контроль над різними виробничими галузями ЕНІ. Манчіні волів би, щоб хоч би одна президентська посада з трьох відійшла представнику соцпартії, але не хотів би, щоб посаду віддавали проф. Форте, віддаючи її іншому представнику соцпартії (стат. цит. с. 9). Вражає, з якою точністю Пазоліні повторив доповідь, де пише, що Манчіні «волів би, щоб хоч би одна посада відійшла соціалісту, але не схильний віддавати цю посаду проф. Валетті — чи то пак нашому героєві, — згодом замінюючи його на іншого представника партії» (с. 453). Вочевидь Пазоліні, пишучи про бізнесові справи головного героя, бере за основу події, головним героєм яких у період з 1966-го по 1976-й був соціаліст Франческо Форте, який у ці роки був членом виконавчої Хунти, а згодом віце-президентом ЕНІ (згодом голова «Магістратури Е. Маттеї», крім того міністр фінансів, міністр з питань політики ЄС, уповноважений заст. міністра у справах екстрених втручань у країнах третього світу, протягом двох термінів, з 1987-го по 1994-й, — сенатор верхньої палати парламенту). Згодом у романі дослівно наведено ще одну доповідь, у якій ідеться про нього (пор. з приміткою 61). Цікаво те, що у течці, про яку вже говорилося й у якій лежать матеріали, використані при написанні роману, окрім виступів Чефіса й фотокопії книги Штеймеця є ще кілька статей, присвячених цій людині (пор. «Застереження», п. VI).

50

Ще одна група, яку головний герой перетворює на спостережний пункт. Рафаеле Джиротті, який тривалий час був «другим» в ЕНІ поряд з Чефісом, а потім був сенатором від Християнсько-демократичної партії, стоїть у гурті поруч з Франческо Де Мартіно, сицилійцем, соціалістом, якого обрали в парламент ще з 1948-го (політичний заступник СПІ з 1964-го, тож у 1972-му це вже було його шосте переобрання). Автор розповідає, що де Мартіно саме розмовляє тихенько, по-товариському зі своїми неаполітанськими друзями, але Карло здогадується, про що вони говорять, і ці розмови знов-таки мають за майже дослівне джерело доповідь спецслужб, надруковану в «Еспрессо» відразу по тій, яку автор використав, пишучи про Манчіні та Форте, й яка називалася «Депутат Франческо Де Мартіно (СПІ), інженер Рафаеле Джиротті (ЕНІ). Твердження». «Джерело в секретаріаті СПІ повідомляє, що депутат Франческо Де Мартіно у розмові з деякими своїми неаполітанськими друзями сказав, що знає, ніби ЕНІ наразі не лише не допомагає йому, але й робить усе можливе, щоб завадити його перемозі на з’їзді СПІ. Він стверджував, що кількох журналістів, близьких до ЕНІ, запросили навмисно, щоб вони нападали на нього. Втім, невідомо, чи такі настанови давав Джиротті, чи якийсь інший „цабе“ з компанії» (с. 9).

51

Третя зустріч, для якої використано третю доповідь спецслужб, що її надрукували в «Еспрессо». Називалась вона «Депутат Енріко Манка (СПІ) та інженер Рафаеле Джиротті (ЕНІ). Обіцянки щодо Умбрії». Джерело в секретаріаті СПІ повідомляє, що шановний Енріко Манка під час з’їзду партії звинуватив ЕНІ у тому, що вона не виконала обіцянки, які дали під час передвиборної кампанії в Умбрії, коли за їх допомогою набирали голоси для ХД. Манка стверджує, що інженер Джиротті не виконав обіцянки збудувати новий завод «Леболе», який мав компенсувати закриту линвову фабрику, а ще звести новий завод з будівництва пластикових труб. Інженер Джиротті не лише закрив линвову фабрику у Терні, але й замірився закрити завод у Папіньйо, який давав роботу 540 робітникам. «Нічого не відомо, — як стверджував Манка, — про хімічний завод у Терні, який теж перейшов до ЕНІ» (с. 9). Соціаліст із Рима, Енріко Манка у 1972-му знову був обраний депутатом.

52

Четвертий, кого зустрів герой, і четверта ранкова доповідь спецслужб в «Еспрессо» під назвою «Даніло Де Коччі (ХД) та розслідування фінансових вкладів ЕНІ». Даніло Де Коччі, маркієць, депутат ХД з 1948 року, у шістдесятих неодноразово ставав заст. міністра промисловості та торгівлі, праці та комунального будівництва (дороги, порти, залізниці тощо). У доповіді спецслужб про нього написано: «Депутат Даніло Де Коччі збирає у римському оточенні інформацію щодо контактів ЕНІ та представників різних течій ХД. Якщо вірити Де Коччі, не одна, а всі християнсько-демократичні течії фінансують ЕНІ, Інститут промислової реконструкції тощо. Його цілі невідомі» (с. 9). Уривок додав ваги романові.

53

Після доповіді про розслідування справи Де Коччі в «Еспрессо» відразу з’являється стаття із заголовком «Депутат Джакомо Манчіні (СПІ) та доктор Вінченцо Рікуччі (ІКН-ЕНІ). Фінансування». А в «Нафті» слідом з’являється, поруч з Де Коччі, Вінченцо Рікуччі, гендиректор Італійської компанії нафтогонів (ІКН), котрий, завдяки грошовим асигнуванням, зближається з течією СПІ, яку очолює П’єтро Ненні (голова Об’єднаної соціалістичної та соціал-демократичної партії з 1966 p.). Знову ж таки з доповіді спецслужб: «Джерело в секретаріаті СПІ повідомляє, що депутат Вінченцо Рікуччі, гендиректор ІКН (частина ЕНІ), у Чивітавек’я фінансує (з огляду на нафтопереробний завод ЕНІ, що з’явиться незабаром) течію СПІ П’єтро Ненні на поточній кампанії перед партійним з’їздом. Шановному Джакомо Манчіні стало відомо про ці асигнування, і він хотів би дізнатись, чи ці асигнування є частиною ініціативи власне Рікуччі, чи більш широкого „безпосереднього інтересу“ ЕНІ» (с. 9). Цікаво, як дослівне запозичення в романі супроводжують засоби творення «драматичності»: Манчіні кидає погляди на Рікуччі, прагнучи вгадати, що той має на думці (с. 454).

54

Зустріч з представниками КПІ — зліплені в одне дві доповіді, які з’явились в «Еспрессо» слідом за тими, що про Манчіні та