Таша Клим - Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим

Глава 41. Восьмий день на пляжі

ЕРІКА

Вжик-вжик, вжик-вжик...

Надоїдлива вібрація під подушкою поступово почала прориватися в мій сон. Я невдоволено посовалася в спальному мішку, та це нічим мені не допомогло. Неприємний звук тільки посилювався в міру того, як я прокидалася. Не розплющуючи очей, якийсь час я намагалася знайти докучливий пристрій і вимкнути будильник, але в мене нічого не вийшло. Неохоче я все ж таки підняла сонні повіки, перевернулася на живіт і прибрала в бік подушку.

— Ось ти де, пекельне створіння, — пробурмотіла я, найшовши вібруючий IPod.

Після вчорашньої сварки Джеймса та Джессіки хлопці пішли досить рано, не так, як завжди, а Джейкоб уночі до мене не прийшов. Не те щоб ми домовлялися, але потай я все ж таки сподівалася. Й ось, лягаючи спати, мені здавалося гарною ідеєю прийти до Джейкоба рано вранці, перш ніж він прокинеться. Тепер, будучи дуже сонною, ця ідея не здавалася такою вже привабливою. Але ось у чому проблема, ледве я згадала усміхнене обличчя Джейка, як усередині знову щось затріпотіло. А це означало що? Правильно, відставити сон!

Схопивши косметичку та рушник, я вибралася з намету, щоб, перш ніж вирушити, швиденько прийняти душ. Але опинившись на вулиці, я на мить завмерла. О сьомій ранку пляж здавався напрочуд красивим. Чайки були тихіші, вітерець приємніший, а повітря чистіше. Прямуючи до кабінки, я з усмішкою оглядалася на всі боки, помічаючи те, на що не звертала уваги всі ці дні. Але після крижаного душа моє умиротворення як рукою зняло. Зате в одному я мала рацію — збадьорилася на всі сто!

Повернувшись у намет, я одягла чорний купальник, бо персиковий так і не випрала вчора, зверху натягла звичні джинсові шорти та білу майку. Насамкінець я глянула в дзеркало і вкотре згадала про косметику, яку все-таки слідувало взяти. Але ж Джейкоб усі ці дні бачив мене саме такою, вірно?

Волосся я не стала збирати, адже він щоразу його розплітав. Я не казала йому, але мені подобався цей невинний жест. Джейк лише перебирав локони, а моє тіло дивовижно розслаблялося.

Склавши спальний мішок, я окинула поглядом свій маленький намет і мимоволі усміхнулася. Вісім днів тому вирушаючи у відпустку, я й подумати не могла, що зустріну своє щастя. Он якою буває доля. Не має значення як далеко ви один від одного, якого віку, статі чи національності, якщо вам судилося зустрітися, це обов'язково відбудеться.

З цими думками я вибралася назовні і вирушила до свого знайомого незнайомця.

Було приємно ось так просто йти до Джейка в табір, при цьому не боячись, що мене побачать подруги або його друзі. Легкий вітерець, здавалося, підганяв мене, ніби примовляючи: «Поспіши, він чекає на тебе». І навіть чайки кричали мені: «Джейкоб скоро прокинеться, поквапся». А я ж йшла не поспішаючи, відчуваючи дивні емоції всередині. Захват, який вирував у мені ще хвилину тому, чомусь випарувався, а замість нього оселилася тривога. Але чому? Джейк же не міг мене прогнати? Навіщо йому це робити? Я була впевнена, що він точно зрадіє моїй появі, нехай і так рано.

Решту шляху до табору хлопців я насилу відганяла від себе погані думки, але варто було мені заглянути в намет Джейка й побачити його сплячого, серце відразу заспокоїлося. В одних шортах він лежав на лівому боці поверх спального мішка, обіймаючи при цьому подушку. Точно в такій же позі ми спали вчора, тому я потай сподівалася, що, засинаючи, Джейк уявляв мене на її місці.

Я опустилася навколішки, підібралася ближче до нього й почала повільно витягати подушку. Але ось у чому біда, щодо незграбності я завжди була першою. Джейкоб засовався, а потім і зовсім розплющив очі. Замішання тривало кілька секунд.

— Еріко?! — зі здивуванням у голосі чи то спитав, чи то сказав Джейк.

— Вибач, не хотіла тебе розбудити, — промуркотіла я, забираючись у його обійми. — Просто хотіла зробити тобі приємно.

— М-м-м, — прикривши очі, простяг Джейкоб і притиснув мене до себе. — У тебе це вийшло, — додав він, чмокнувши мене в маківку.

На моєму обличчі розпливлася така щаслива усмішка, що швидше б у мене звело вилиці, ніж вона зникла би. Тільки ось я й не хотіла, щоб вона кудись поділася. Мені подобалося, що поряд із цим хлопцем я усміхалася.

— Доброго ранку, Еріко Ньюман, — промуркотів мені на вухо Джейк і поцілував у плече.

— Доброго ранку, Джейкобе Алане Меткліфе, — ласкаво відповіла я, чмокнувши його в ключицю.

Він міцно притискав мене до своїх гарячих грудей. І не дивно, що Джейк спав зверху спальника та не замерз, він же був як грілка, тільки набагато привабливіший.

Уткнувшись носом у моє волосся, Джейк шумно втягнув їхній запах.

— Ти дуже приємно пахнеш. Я тобі це казав? — відсторонившись і зазирнувши мені в обличчя, він чарівно усміхнувся.

Я похитала головою, а потім запитала:

— І чим же?

Усмішка Джейкоба стала лагідною і, знизавши плечима, він відповів:

— Немов прекрасна квітка в пустелі. Мені здається, саме так пахне щось особливе.

Я захихотіла й поцілувала його в підборіддя. Чути подібне було дуже приємно і водночас незвично, адже ніхто з колишніх хлопців нічого подібного не говорив мені. Щоправда, ніхто із них не писав вірші.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍