Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

У кабінеті зателенькав телефон.

Вона винувато відступила, немовби додзвонювач міг іх побачити.

Ґас розвернувся й узяв слухавку. За мить промовив:

— Добре.

Поклав слухавку й повідомив:

— Вам телефонує президент Чень.

Настрій різко змінився.

— Рано ж він устав, — промовила Полін. У Пекіні була тільки п’ята ранку. — Я відповім у Ситуаційній кімнаті, щоб усі могли чути.

І вони вийшли разом.

Абстрагувавшись від почуттів до Ґаса, Полін зосередилася на тому, що чекало попереду. Треба забути про побут. Вона була матір’ю підлітки, дружиною невірного чоловіка та жінкою, закоханою в колегу, але мусила поставити на паузу все й виконувати роль лідерки вільного світу. Разом з тим мала пам’ятати, що від її помилкового рішення постраждають і Піппа, і Джеррі, і Ґас.

Полін вирівняла спину й зайшла в Ситуаційну кімнату.

На настінних екранах були виведені всі доступні джерела інформації: зображення із супутників та радарів, а також новинні канали, що інформували про події в США, Пекіні та Сеулі. За столом зібралися найближчі її колеги й радники. Нещодавно вона полюбляла починати засідання з жарту. Більше їй цього не хотілося.

Полін сіла й промовила:

— Виведіть його на динаміки. — Прибрала дружнього тону: — Доброго ранку, президенте Ченю. Раненько ви сьогодні.

На настінних екранах зринуло його обличчя. Він був у своєму звичному темно-синьому костюмі.

— Доброго ранку, — привітався Чень.

І все. Жодних ритуалів ввічливості чи невимушеної бесіди. Його тон був холодний. Полін здогадалася, що в приміщенні з ним інші люди, які контролюють кожнісіньке його слово. Сказала:

— Пане президенте, гадаю, ми повинні спільно покласти край ескалації. Переконана, ви зі мною згодні.

Відповів він миттєво й агресивно:

— Китай не бажав ескалації! США потопили наш авіаносець, напали на Північну Корею і застосували ядерну зброю! Це ви загострили ситуацію!

— А ви бомбардували невинних японських моряків на островах Дяою.

— Ми оборонялися. Вони окупували територію Китаю!

— Це суперечливе питання, але, в будь-якому разі, вони не застосовували зброї та не загрожували жодному китайцю. Однак ви їх убили. Це — ескалація.

— А що б зробили ви, якби китайські сили окупували Сан-Міґель?

Полін довелося замислитися на хвильку, а тоді вона пригадала, що Сан-Міґель — великий безлюдний острів біля узбережжя Південної Каліфорнії.

— Пане президенте, я б страшенно розсердилася, але не скидала би бомб на ваших людей.

— Сумніваюся.

— Хай там що, а це треба припинити негайно. Я не вдаватимуся до жодних подальших воєнних кроків, якщо ви пообіцяєте те саме.

— Як ви можете таке казати? Ви підбили авіаносець, убивши тисячі китайців, і завдали ядерного удару по Північній Кореї, а зараз закликаєте не відповідати воєнними методами. Це абсурд!

— Якщо хочемо уникнути світової війни, це єдиний розумний вихід.

— Дозвольте поточнити дещо, — сказав Чень, і в Полін виникло недобре відчуття, що зараз вирішується доля світу. — Колись західні держави могли виробляти в Східній Азії все що завгодно, не боячись наслідків. Ми в Китаї називаємо ті часи Епохою приниження. Пані президентко, ті дні в минулому.

— Ми з вами завжди розмовляли на рівних...

Однак він ще не договорив.

— Китай відреагує на вашу ядерну агресію, — промовив Чень. — Я дзвоню вам з однією метою: попередити, що відповідь буде ретельно виважена, пропорційна і не призведе до ескалації. Потому можете просити в нас обіцянки не вдаватися до подальших воєнних дій.

Полін відповіла:

— Пане президенте, допоки в мене є такий вибір, я обираю мир, а не війну. Але зараз і я хочу дещо з’ясувати. Мир закінчується тієї миті, коли гине перший американець. Сьогодні вранці цю науку затямив генерал Пак, і ви самі бачили, що сталося з ним та його країною. Не тіштеся ілюзіями, що вас омине така доля.

Полін чекала відповіді Ченя, але він урвав дзвінок. Лайнулася:

— Сучий син.

Ґас сказав:

— Говорив він так, ніби над ним стояв наглядач із пістолетом, приставленим йому до скроні.

Софія Маґліані, директорка національної розвідки, промовила:

— Ґасе, цілком імовірно, що так і було. Пекінська резидентура ЦРУ вважає, що у верхівці сталися деякі зміни, можливо навіть — переворот. Ми думаємо, що Чан Кая, віцеміністра з іноземної розвідки, заарештували. Я кажу «ми думаємо», бо про це не оголошували, однак наш найкращий агент у Пекіні отримав інформацію від його дружини. Чан належить до молодих реформаторів, тож його арешт означає, що владу захопили силовики.

Полін відказала:

— Це тільки підвищує імовірність того, що вони діятимуть агресивно.

— Саме так, пані президентко.

— Нещодавно я прочитала Китайський план.

Пентагон мав плани на війну з різними супротивниками. Найбільшим і найважливішим була Росія. Китай ішов другим.

— Пропоную пройтися по ньому, бо всі мають розуміти, про що йдеться. Луїсе?

Міністр оборони видавався виснаженим, однак одягнений був охайно, як завжди. На всіх присутніх чекала друга поспіль ніч без сну. Луїс сказав:

— Кожну китайську базу, на якій є або може бути ядерна зброя, уже взяли під приціл однією та більше балістичними ракетами з ядерними боєголовками, готовими до запуску з території США. Їх застосування стане першим етапом війни.

Коли Полін переглядала план, він здавався їй абстрактним. Читала уважно, та її повсякчас не полишала думка про власну місію — зробити все, щоб цей план ніколи не знадобився. Зараз же все було інакше. Вона розуміла, що, можливо, доведеться його реалізувати, і перед очима постали пекельна жовтогаряча заграва, руйнування будинків і геть обгорілі тіла чоловіків, жінок та дітей.

Разом з тим вона не втратила рішуче-практичного тону:

— Китайці запеленгують їх радарами та супутниками, проте, щоб долетіти до Китаю, ракетам знадобиться від тридцяти хвилин.

— Так, і щойно їх помітять, китайці почнуть власну ядерну атаку на США.

«Так, — подумала вона, — могутні хмарочоси Нью-Йорка посиплються, людні пляжі Флориди перетворяться на радіоактивну пустелю, а чарівні ліси заходу країни палатимуть, допоки від них не залишаться купи попелу». Сказала:

— Однак у нас є дещо, чого немає в китайців: протиракетні засоби.

— Авжеж, пані президентко: у Форт-Ґрилі на Алясці та базі ВПС Ванденберґ у Каліфорнії, окрім того, менші системи в літаках-перехоплювачах на облавках авіаносців.

— Вони спрацюють?

— Стовідсоткової ефективності від них не очікуємо.

Білл Шнайдер, як завжди, в навушниках для постійного зв’язку з Пентагоном, прогарчав:

— Вони найкращі у світі.

— Але не ідеальні, — відповіла Полін. — Я розумію: якщо зіб’ють хоча би