Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

тільки можуть бути. Спочатку ми летіли

до якоїсь невідомої планети. Потім ти опинилася на невідомій

планеті, де сиділа купка людей, що хотіли тебе вбити. А потім

планета вибухнула. І нині ми намагаємося відгородитися від

крихітних істоток, що можуть убити тебе, якщо торкнешся однієї

з них пальцем, намагаючись скинути це зі свого одягу, адже ти

вся зосереджена на проблемі, як не допустити, щоб щось росло в

наших очах, осліплюючи нас. І хто зберіг би в такому становищі

здоровий глузд!

— Фаєзе…

— Ні! Вислухай мене. Ти вічно даєш собі раду, ігноруючи свій

страх і зосереджуючись на роботі, й це чудово. Як по правді, то я

абсолютно за все, що допомагає тобі пережити цю ніч. Але ж ти

ссавець, ти самиця, Елві. Ти — суспільна тварина, що отримує

заспокоєння через дотик, а позаяк ми не є проституційна

культура, це означає секс. Цілих два роки ти уникала службових

романів, тоді як решта нас парувалися та партнерами мінялися, бо ми були перелякані й самотні, а це єдиний спосіб, у який

примати заспокоюють себе й одне одного. Всі цим займалися —

крім тебе.

— Я ж не…

— Й ось ти тут, так розприндилась, що й не тямиш, як ти

розприндилася, коли це бух! упав з неба Джеймс Голден, спаситель усесвіту, і все це, звісно ж, вилазить тобі боком. Але не

в ньому річ, а в тобі. І якщо ти підеш з’ясовувати з ним стосунки, то або втиснешся до нього в ліжко, або швидко повернешся, аби

своїми слізьми залити всі зібрані зразки культур.

Елві відчула, як випнулася вперед її спідня щелепа, а пальці

зціпилися в кулаки. Фаєз зіп’явся навколінці, але не спромігся

підвестися на повен зріст. Ось він простяг руку, загородивши

вихід, скорчив жалібну пику — й забрав руку. А як заговорив

знову, голос його був уже м’якший, ніжніший.

— Будь ласкава! Ми ж бо начхали на все, аби тільки

втелющитися в цю плането-пастку. Ми призбирали всі племінні, територіальні мавполобі помилки, яких тільки накоїло людство, прошморгнули їх крізь браму, змішали тут і заварили кашу. А як

бути з тим, що ти зібралася вкоїти? Будь ласкава: хай це

лишиться єдиною помилкою, якої ми не припустимось.

— То ти кажеш мені, — мовила Елві голосом, у якому

змішалися рівною мірою обурення й крижаний тон, — що мене

просто треба злучити з самцем?

Фаєз сахнувся, мов від удару, відкинувся на стіну.

— Я кажу тільки, що ти — людина, а люди беруть утіху одне в

одного. Кажу, що не потрібен тобі той Голден, яким він

насправді є, бо ти ж його не знаєш, але ти малюєш собі якусь

про нього історію, і тоді видається тобі, що добре буде для тебе

так узяти потрібне тобі, адже хай Бог боронить, щоб ти мала яку

потребу, не пов’язану з романтичним коханням. І…

Він підніс руки догори, струснув головою і відвернувся. Дощ

лопотів об ту шматину пластику, от мов хто пальцями по

каменю. Хтось туди далі по коридору крикнув, і ген, іще далі, йому відгукнувся інший голос. Елві схрестила руки на грудях.

— І? — перепитала. — Продовжуй. Не розумію, чом ти не

договорюєш до кінця.

— І, — зітхнув Фаєз. — І я тут, у тебе напохваті — чом не під

боком?

Цілу хвилину вона не годна була втямити, що він має на увазі.

Що пропонує. А тоді як зарегоче! Був її регіт такий нестримний, мов ота буря була. Він склав губи рурочкою і здвигнув плечима, очі втопивши у стіну за її спиною. А вона і реготала, й хихотіла, а

перестати не могла, хоча їй аж щелепи боліли. Та помалу якось

те її веселіє ущухло. Вона перевела віддих. Далека блискавиця

освітила вікно, але грім сюди не докотився.

Згори вниз Елві подивилася на Фаєза. За мить і він звів погляд

на неї.

— Гаразд! — мовила вона.

* * *

Фаєз уві сні хропів. Не гучно. Не дирчав, як бензопилка. А мов

щось котяче тихо муркотіло собі в глибині його горлянки. Свої

заскорузлі від грязюки лахи вони поклали собі під голови, замість подушок. Вона лежала на спині, зігнувши ноги в

колінах, розглядаючи стелю й чудуючись, яка гладенька її

шкіра. Він лежав на боці, тулячись до