Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

грибком, а чи й рештками якогось салату, залишеного в куточку

холодильника, що стояв колись у її кімнаті в гуртожитку гай-гай

скільки тижнів тому, коли вона ще була студенткою вищого

університету. Але це воно не було ні цим, ні тим, ні перетим, і що

довше Елві вглядалася в нього, то очевиднішим ставав для неї

цей факт.

Тут були якісь подібності до відоміших царств життя, котрі

вона вивчала досі. Ліпідні мембрани клітин, наприклад, виявилися доб рим засобом у проєктуванні простору, достоту як і

в випадку очей чи польоту. Вони начебто робили щось подібне

до мітозного поділу, хоча іноді клітини ділилися не надвоє, а

натроє, і вона не знала, чому й таке буває. Траплялися й інші

аномалії, зокрема концентрації деяких фотон-активованих

молекул, що начебто й не мало особ ливого сенсу.

Але найгірше було те, що думки на ці теми ну ніяк не йшли їй

до голови. Неспромога зосередитися. Коли фокус її уваги

зісковзував із науки, то неминуче перескакував на Джеймса

Голдена.

Звучання

його

голосу,

його

відчайдушний,

нездоланний сміх, ба навіть форма його сідниць. Він мовби

переслідував її, неначе яка мана. Вона піймала себе на тому, що

проглянула чотири сторінки кількісного аналізу хімічних даних, а в пам’яті не лишилось ані найменшого уявлення про

прочитане, а тоді сіла на п’яти й вилаялась.

— Проблема? — спитав Фаєз, заходячи у двері. Чуба він зв’язав

хвостом на потилиці, а обличчя його було посіріле від утоми й

посмуговане старими патьоками мулу. Дивлячись на нього, вона

подумала: а скільки ж це часу він не спить? Те саме й про себе

подумала: а вона сама скільки це вже не спить? А чи як давно

обходиться без їжі?

— Так, — відповіла вона.

Він сів навпочіпки біля арки, що вела до більших кімнат.

Пластик угорі був темний. Значить, ніч. А вона досі й уваги не

звертала.

— І з чого ж тут шум учинився? — спитав Фаєз. — Чи виникла

нова страшилка типу «О-Боже-ми-всі-пропали!»? А чи ми ще не

повністю осягнули складений досі список проблем?

— Я маю розшукати капітана Голдена.

Фаєз так і схопив голову в руки.

— Звісно, тільки це ти й повинна зробити.

— Я мушу все з’ясувати.

Фаєзова шия заклякла, очі йому розширились.

— Ні, Елві! Ні, не роби цього!

— Я повинна це зробити, — сказала вона. — Я знаю: так не

заведено робити, але факт є той, що я люблю його. Це забирає

всю мою увагу, не дає мені працювати. Я намагалася не зважати

на це, але ці намагання зовсім не допомогли. Тож я піду до

нього, й ми проговоримо це. Аби розв’язати цей вузол і…

— Ні, ні, ні! — сказав Фаєз. — Тільки не це! Це страшне, жахливе ти надумала. Не роби цього!

— Ти не розумієш. Я не хочу, але маю зосереджуватися на

роботі, а ці мої почуття… мої почуття до нього…

Вона підвелася. Тепер, коли вона це висловила, очевидним

стало, що це має статися. Він, певне, спить в одній з таких бічних

кімнат. Еймос, як охоронець, також, либонь, там. Вона просто

могла б попросити, щоб їй дозволили побачитися з ним

наодинці. Вона б зняла з себе цей тягар, переклала б на нього, а

він-бо такий добрий, такий лагідний, такий чуйний, що не

висміє її, не прожене геть. Вона б…

— Елві! — знову заговорив Фаєз. — Прошу, прошу тебе, будь

ласкава, не роби цього! Насправді це ж у тебе не любов до

Джеймса Голдена. Ти ж не знаєш, що він за чоловік, Джеймс

Голден. Ти ніколи не спілкувалася з ним як із реальною

людиною. Ось він весь: у випусках новин і тут працює. І це все.

— Ти не розумієш…

— А я таки розумію, — наполягав Фаєз. — Ти на смерть

перелякана, ти самотня й замкнута сама в собі. Послухай мене, Елві! Останні два роки ти перебуваєш у щонайтяжчих для

психіки обставинах, які