Олена Гриб - Гра в чуже життя, Олена Гриб

– У вас так прийнято?

– Звісно. Для всіх наближених до важливих осіб. Хіба у Веллійській імперії не використовують Кайдани?

Лін промовчала. Тої миті вона зрозуміла, що стане королевою, незважаючи ні на що. Як зауважив Геданіот, просто «…зі співчуття до народу».

І нехай достукатися до гартонців непросто (не треба собі брехати – неможливо!), влада дає змогу впливати багато на що. Змінити віковічні традиції важко, проте ввести заборону на деякі магічні предмети, на рабство, на…

Лін зловила себе на думці, що вже міркує як правителька, ігноруючи погляди чоловіка. Поки що майбутнього… Але рабства в її країні не буде, і не важливо, як вона цього доб’ється!

– Принцесо Маргалінайє, нам продовжувати? – перервала роздуми Вешура.

– Стривайте. Я виберу одну, а що з іншими?

Здавалося, економку тепер ніщо не здивує.

– Вони стануть звичайною прислугою без права доступу в вашу опочивальню. Тут не тільки дівчата, Ваша Високосте. Бажаєте подивитись?

– Нізащо не повірю, що хлопець зуміє правильно застелити ліжко.

– Зате хлопець зможе правильно його розстелити, – підморгнула Вешура як справжня звідниця.

– Гадаєте, моєму майбутньому чоловікові потрібен помічник? – з іронією промовила Лін. – Запитаю його про це. – Вона із задоволенням дивилась, як витягнулося випещене обличчя економки. – А поки візьму руду. Мені, відверто кажучи, байдуже, якою буде покоївка, але хлопця точно не треба, красно дякую за пропозицію. Он під дверима стоять двоє, мені їх вистачить.

Вешура витріщила очі і безмовно заплямкала губами. Мабуть, думала, чи доносити крамольні думки принцеси повелителю і чим це обернеться для неї самої.

– До побачення! – попрощалася Лін, недвозначно вказуючи на двері.

Незатребувані кандидати слухняно вийшли, їхня начальниця затрималась.

– А як же…

Вона вказала на Кайдани, які дівчина все ще тримала в руках.

– Думаєте, я не вмію з ними поводитися? – холодно запитала «принцеса». – До побачення, – повторила з притиском.

Двері зачинились.

Лін повернулася до заплаканої рабині, що чимось до болю нагадувала Зеліну – залякану, заморену і нещасну. Дивно, однак уявити самовпевнену богиню Життя такою ось забитою бідолахою вдавалось без зусиль.

Руда простягнула тонку руку.

– За цим, чи що? – Лін помахала в повітрі Кайданами. – Ні, нехай вони поки полежать там, – вона заштовхала браслети під ліжко. – Тебе як звуть?

– Як буде завгодно Вашій Високості, – голос у рабині був напрочуд глибоким і мелодійним.

– Моїй Високості завгодно, щоб, по-перше, ти назвала своє ім’я. По-друге, перестала схлипувати. По-третє, перебрала те шмаття, – Лін обвела рукою розкидані і розвішані по кімнаті речі, – і знайшла собі одяг. Воно, щоправда, все завелике, але для початку згодиться. Ага, четверте – якщо хтось дізнається про Кайдани, у мене буде неприємна розмова з Геданіотом, якого я не боюсь, а у тебе – зі мною, і, здається, мене ти боїшся. Тому постарайся не базікати, гаразд? І останнє – я зараз збираюся відпочивати. Можеш розташовуватись, де забажаєш, але мене в найближчі багато годин чіпати не раджу. Є питання?

Рудоволоса похитала головою, витріщивши очі сильніше за економку. Потім, ймовірно, згадала, хто тут наказує.

– Мене звуть… звали Осайна. Я дякую за одяг… У Гартоні особиста покоївка повинна ходити тільки в покривалі, щоб нічого не вкрасти. Пані, клянусь, сказане або зроблене в цій кімнаті не вийде за її межі. Дякую, пані! – Вона зненацька гепнулася на коліна, заливаючись сльозами. – Вибачте, пані…

Довелось заспокоювати новопридбану покоївку і доводити, що майбутня королева збирається провести деякі реформи. Потім принесли обід, і прийшов час переконувати Осайну, що під голодним поглядом навіть принцесі шматок в горло не полізе, і нема сенсу відвертатись, потилиці теж «дивляться», і виходити не треба…

Особистий слуга має доїдати за господарем? А раб – їсти крихти з підлоги? Ну добре, проти традицій не попреш. Тоді Її Високість запрошує тебе в гості. Раби не ходять у гості? Де це написано? А, кажуть… Хто каже? Та сам принц не вірить всьому, що розповідають про його наречену, а ти, подруго, найрозумніша, чи як? О, щодо розумних… Буде ще один гість. Ні, не жених. Брат його малолітній. Тому, будь ласка, одягни те, що ми вибрали для тебе, оскільки юнак він надто жвавий і цікавий.

А після обіду принесло грайтових фавориток і фаворитів, тобто пажів. За милістю, як висловилася старша з них. Пізніше – знову кравець: уточнити, хоче принцеса синьо-фіолетову сукню чи фіолетово-синю. І знову пані Вешура, цього разу з кандидатами в банщики. З нею Лін не церемонились: економка дізналася кілька нових слів, а дівчина зняла стрес. Також заглядали церемоніймейстер, перукар, блазень, начальник палацової охорони, міністр закордонних справ, вчитель танців, автор промов…

Вечір настав непомітно. Здавалося, мить тому яскраво світило сонце, але раптом запалали дворові ліхтарі і опустилась темрява. Лін заснула, і всіх інших візитерів Осайна просто випроваджувала.

Ранок видався непростим. Відвідувачі метушились як перед кінцем світу, і дівчина застосувала радикальний метод.

Після того, як принесли весільну сукню (нібито на примірку, хоча і дурневі зрозуміло, що переробляти її нема часу), вона підперла двері кріслом і спокійно почала одягатися. Осайна, забута «з того боку», кудись помчала, незважаючи на статус «особистої» покоївки, а Лін раптом усвідомила, що ніколи власними силами не розбереться з усіма гачками, ґудзиками, шнурівкою… Втім, гартонці – мужні воїни, і не злякаються принцеси, одягненої в те, що вона змогла застебнути без сторонньої допомоги!