Марина Орєхова - Дар для Яри, Марина Орєхова

Мабуть, настав час серйозно замислитися щодо наймання слуги та треба вже, мабуть, почати брати гроші за прийом. Може, хоч так потік стражденних зменшиться?

Нова порція наполегливих упевнених стукотів посипалася у дерев'яні двері мого будинку.

Я заткнула вуха подушками та заплющила очі, ніби намагалася відключити всі почуття і перечекати, поки настирливий візитер здасться і піде геть.

На якийсь час стуки замовкли, і я спокійно опустила подушки, полегшено схлипнувши.

«Пішли», – подумала я, але помилилася. Тепер стукіт почувся з боку веранди. Хтось виявився надто настирливим. Невже цей хтось думає, що після такої нав'язливості я стану йому гадати та роздавати добрі поради?

Останньою краплею стали дрібні камінці, що дзвінко зацюкали по моєму вікну на другому поверсі. З вулиці почувся чоловічий голос, що кликав мене і ще щось казав, але слів було не розібрати крізь щільно зачинені вікна.

«Це точно не Улісс. Він би вже перемістився всередину, побоюючись, що я знову напилася до чортиків як на той раз у нього. І не Алістер. Той би вже двері вибив від нетерпіння. Але і простому жителю Феєрії така наполегливість ой як не притаманна. Невже хтось із майстрів завітав?» – міркувала я.

Не витримавши цікавості, що накотила хвилею, я все-таки відірвалася від подушки, накинула халат і спустилася вниз сходами на перший поверх. Надівши на обличчя якомога суворішу гримасу, я приготувалася відчинити двері, а в голові вже звучала тирада невдоволення та претензій за посягання на приватну власність та мій особистий простір.

Та скільки ж можна тарабанити! – вигукнула я, відчинивши двері, і в той момент ледь не зомліла від здивування.

Ноги почали підкошуватися, в очах замиготіли мухи, серце тьохнуло.

Переді мною стояв Михайло...

 

*****************************
ЗАВТРА ЕПІЛОГ!!!!
Всім тихої ночі :)