Джо Хілл - Пожежник

прокричати вказівки Еллі, яка розсілася на модрині, прилаштовуючи буксирний ланцюг до стовбура. Коли він почув крики Гарпер, то роззирнувся навколо, а тоді примружив очі й почав вдивлятися в дорогу за її спиною.

Здалека, за милю від них, під сонцем виблискувала помаранчева вантажівка. Гарпер чула віддалене ревіння двигуна «фрейтлайнера», який сунув на них.

— Еллі, злізай з дерева! — закричав Джон.

Еллі приклала руку до вуха й похитала головою: не чую. Гарпер і сама ледве чула голос Джона крізь гудіння двигуна на холостому ходу.

Гарпер застрибнула на підніжку до Пожежника і щодуху закалатала в мідний дзвоник. Виразу її обличчя Еллі вистачило: дівчина зістрибнула з дерева й кинулася бігти до них.

— В машину, в машину! — кричав Джон. — Хутчіш, негайно, мені треба здати назад.

Еллі підхопила Ніка з землі руками за стегна, здійняла над дорогою і побігла до задніх дверей вантажівки.

Джон дав їм секунд десять, щоб залізти, а тоді почав давати задню. Заревів двигун. Вантажівка смикнулася, прикута до дерева. Шалено закрутилися шини. Гарпер стояла на підніжці, тримаючись однією рукою за прочинені дверцята, а іншою — за передпліччя Джона.

«Фрейтлайнер» Джейкоба був менш ніж за милю від них; від розтрісканого лобового скла тьмяно відблискували сонячні промені. Гарпер почула тихе вищання — вантажівка почала прискорюватися.

Джон потягнув сильніше, і дерево зрушило, перевернулося і поволі заковзало вкритою попелом поверхнею. Гілки клацали й ламалися, вкриваючи дорогу.

За півмилі від них Джейкоб плугом зачепив зад вантажівки «Волмарту», роздираючи причеп на шматки та з металевим гуркотом відкидаючи рештки вбік.

Дерево натрапило на тріщину в дорозі, застрягнувши на місці. Джон вилаявся. Він перемкнув вантажівку на першу передачу, проїхав уперед на десять футів, а тоді знов увімкнув задню. Він рвонув назад, шини з вереском закрутилися. Гарпер трималася, зціпивши зуби, відчуваючи свій хворобливий і прискорений пульс, готуючись до поштовху. Модрина підскочила в повітрі і впала — навкруги розлетілися галузки, — від’їхавши достатньо, щоб очистити для них смугу.

— Я відчеплю, — Гарпер зістрибнула й побігла до переду вантажівки.

— Хутчіш, Вілловз! — гукнув до неї Пожежник. Звуки «фрейтлайнера» перетворилися на гучне ревіння. — Залазь, залазь!

Гарпер зісмикнула ланцюг з фаркопа й кинулася до пасажирського сидіння.

— Ходу! — закричала вона, хапаючись за дверцята з пасажирського боку і застрибуючи на підніжку.

Вантажівка важко рушила вперед. З-під коліс залунав тріскіт товстих гілок. Поки Гарпер вилазила на пасажирське сидіння, Джон уже розігнав вантажівку майже до двадцяти миль на годину. Він обігнув модрину, поволі набираючи швидкість на прямому відрізку дороги, який тягнувся до невеликого підйому попереду.

Снігоочисник узяв дерево на таран. Модрину не так відкинуло, як роздробило: крізь сіру куряву залунало тріскотіння гілляччя. Заревів «фрейтлайнер». Гарпер подумала, що це вона вперше чує істинний голос Джейкоба.

Вона саме стала одним коліном на сидіння, коли «фрейтлайнер» врізався у зад вантажівки. Від удару її підкинуло. Ноги ковзнули у прочинені дверцята, звисаючи над дорогою. Гарпер просунула одну руку крізь опущене вікно дверцят, повиснувши на них, а іншою вхопилась за сидіння.

— Гарп! — загорлав Пожежник. — О Господи, Гарп, залазь, залазь!

— Швидше, — відказала вона. — Не смій сповільнюватися, Руквуд.

Гарпер задриґала ногами, але вилізти на сидіння все ніяк не вдавалося. Вона з’їхала вниз крізь розчахнуті дверцята, центр мас опустився занадто низько, тож тепер Гарпер вагою всього свого тіла зависла над дорогою. Вона повернула голову, щоб глянути, де саме зараз «фрейтлайнер», і тієї ж миті Джейкоб врізався в них знову. Цього разу Гарпер встигла розгледіти його за кермом: голодне, вкрите щетиною та шрамами обличчя. Він не посміхався й зовсім не виглядав розлюченим. Голова в нього повисла, наче він накачався якимось сильним анестетиком.

— Та заради Бога, залазь ти уже в машину, — проказав Пожежник. Однією рукою Джон тримав кермо, проте на дорогу більше не дивився. Він потягнувся через пасажирське сидіння, щоб ухопити її, простягаючи з перев’язаним зап’ястком праву руку.

Гарпер несамовито замахала вільною рукою, впіймала його за пальці. Джон потягнув її на себе, опираючись дорожньому виру, який намагався висмоктати її з переднього сидіння. Гарпер била ногами в повітрі, а тоді відчула під коліном підлогу кабіни і врешті забралася всередину.

Поки Джон витягав її, вантажівка вихляла трасою. Машина краєм зачепила вигорілу «хонду сівік», припарковану на лівій смузі шосе. Від зіткнення задня частина «хонди» рвучко злетіла у повітря, наче під колесами автівки вибухнула шахта. Пожежна мчала вперед, лишаючи потрощене авто позаду.

Пролунав гуркіт, коли уламки «хонди» посипалися на землю. Буквально за мить по брухту вже проїхався снігоочисник, розкидаючи його зі скрипом, що линув, наче сповнений люті крик впереміш із хрускотом потрощеного скла.

Гарпер вилізла на пасажирське місце; відчинені дверцята й досі ляскали з боку в бік. Жінка взялася за чорний шкіряний ремінь, що звисав над ними, і висунула голову, озираючись на дорогу.

— Якого хріна ти... — почав був Пожежник.

Гарпер сповнилася пісні, лютої та тужливої, без слів чи мелодії: її рука спалахнула, наче просякнута бензином ганчірка, до якої торкнувся сірник. Завирувало блакитне полум’я, і вона жбурнула його, жбурнула кулю полум’я завбільшки з м’ячик для софтболу. Куля влучила в лобове скло «фрейтлайнера», розтікшись рідкими струменями полум’я — і згасла.

Гарпер жбурляла вогнем знову і знову. Дзеркальце біля пасажирського сидіння снігоочисника спалахнуло, розчинившись у блакитному полум’ї. Наступна вогненна блискавиця вразила сам ківш, на мить перетворивши його на мілке корито, в якому тріскотіло біле розжарене полум’я. Коли вона вергнула вогонь вчетверте, куля завихляла, наче кручена подача пітчера, а тоді поцілила в переднє колесо з пасажирського боку. Шина спалахнула, перетворившись на вогненний обруч.

— Можеш його засліпити? — запитав Пожежник.

— Що? — перепитала Гарпер.

— Засліпити. На якихось десять секунд. Уже, якщо можна. І, заради Бога, застібни клятий пасок безпеки.

Жили на Джоновій шиї випнулися. Губи скривилися в гидкій гримасі. Вантажівка мчала пагорбом, прямуючи до шляхопроводу. Пожежна машина наскочила на якесь попередження — жовтий ромбовидний дорожній знак — і відкинула його вбік. Гарпер не встигла роздивитися, що було на тому знаку, до того, як Пожежник запустив його в повітря.

Завдавати собі клопоту з ременем вона не стала. Однаково годі було застібнутися так, щоб і далі вихилятися з дверцят, та ще й поцілити полум’ям прямісінько в Джейкоба за кермом. Вона вистромила голову в спекотне полудення, зиркнувши на «фрейтлайнер». З-за вкритого павутинням тріщин скла на неї дивився Джейкоб. Усі тріщини тягнулися від єдиного отвору — куля пройшла ледь правіше від місця, де він сидів. Гарпер спало на думку, що тієї ночі в церковній вежі ще трохи — і Джеймі Клоуз прострелила б Джейкобу легеню.

Гарпер перевела подих