Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

його бачити.

— Голдене… тобто, гм, Джиме! — звернулася до нього Елві, заступивши йому дорогу. — Маємо одну проблему?

— Кілька проблем, — виправив її Голден.

— Ні, я маю на увазі нову проблему. Десь за чотири дні всі в цій

колонії осліпнуть.

Розділ тридцять п’ятий. Елві

Голден закліпав очима, труснув головою, а тоді засміявся. А

Елві розривалася між побоюванням, чи не вважає він, що

вона жартує, і чимсь подібним до палкого захоплення.

Потерпала, коли б не розсердити його. Чула вона, що декотрі

люди сміються перед лицем небезпеки, а це ж тут, просто перед

нею, якраз і стався такий випадок. Трохи пригладила на собі

спортивний костюм, ніяково усвідомлюючи, скільки на ній

бруду та й які всі вони тут брудні.

— Цей день просто засипає нас новинками, — сказав він. —

Осліп нуть… чому?

— Це через хмари, — мовила Елві. — Чи, коли точніше, через

те, що в них. Вони ж зелені. Ну, наразі не дуже, — кивнула вона

на шмат низько навислого сірого неба у вікні, — але за

нормальних умов зелені. Там живе один фотосинтезуючий

організм, що частину свого життєвого циклу збуває в хмарах, і

організм цей вочевидь є вельми успішний, бо він міститься у

всьому тому, що сиплеться на нас згори. Досі тут був дуже сухий

клімат, не найкращі були умови для його розвитку. Але через

цей дощ і цю повінь усі з ним законтактували так чи інак. А ще

воно легко переносить сіль.

Тут задзеленчав хімічний пристрій, і Елві, не зводячи очей з

Голдена, машинально рушила туди. Але там Фаєз, Лусія і ще

хтось третій із поселенців уже й підняли великий пакет із

чистою водою і прилаштовували новий на його місце.

— Де ж тут проблема? — запитав Голден. — І яку роль відіграє в

цьому сіль?

— Ми ж солоні, — сказала Елві — й засоромилася враз, бо ж

висловилася так недоладно. І чому її руки стали такі великі й

незграбні, як ніколи? — Я хотіла сказати, що ми вже бачили

інфекції, спричинені цим організмом. Він добре почувається в

сльозах та слізних канальцях. А потім — очі.

— Очі, — луною повторив Голден.

— Лусія спостерегла один такий випадок перед… бурею. Коли

цей організм потрапив до склистого тіла, то опинився у новому

для себе середовищі, й воно його влаштувало цілком, і показове

зростання в цих умовах виявилося досить нормальним. Тож

воно розростається, розгалужується і вже не пропускає світла до

сітківки, а…

Голден підніс руки догори, долонями назовні. А вона піймала

себе на тому, що мимоволі рушила до нього, аби прикласти до

його долонь свої. Осмикнула себе.

— Я гадав: тутешні істоти мають біологію, цілковито відмінну

від нашої. Як можуть вони нас інфікувати?

— Це не таке, як вірусна інфекція, — сказала Елві. — Воно не

нападає на наші клітини абощо. Просто ми для нього є нове, багате на поживні речовини середовище, і це хлоп’ятко

примудрилося його проексплуатувати. Воно не ставить собі за

мету осліпити нас. Просто позаклітинна матриця виявилася для

нього легким шляхом для проникнення в очне яблуко, й воно

там ощасливлюється. Вибухове зростання ми спостерігаємо в

будь-якому випадку вторгнення агресивного виду в якесь нове

середовище. Ніщо з ним не змагається.

Голден прочесав пальцями свою чуприну. Коли ж він

заговорив, голос його звучав тихо, от ніби він промовляв сам до

себе.

— Апокаліптичні вибухи, виведені з ладу реактори, терористи, масові вбивства, смертоносні слимаки… а тепер ще й ця

пошесть сліпоти. Це жахлива планета! Нам не треба було

приходити сюди.

— Мені жаль, — мовила вона, торкнувшись пальцями його

руки. Дуже товста рука. М’язиста. Він поклав свою долоню на її

пальці, й її серце забилося трохи частіше. Лютуючи на себе, що

почувається школяркою перед своїм першим падінням, вона

водночас трепетала, прагнучи цього. «Просто лишайся

зосередженою! —