Володимир Кільченський - Присмак волі

і зайшли на сусіднє подвір’я. Меланка махнула їм, щоб стояли, а сама зайшла у хату. Утім, швидко з’явилася на порозі разом з Олексою, і всі попрямували до стайні. Там добродій сусід черпнув ковшем збіжжя. Меланка показала рукою на мішок і звернулася до Яреми:

— Неси своїм коникам, коли невінчаний!..

Усі розсміялися, а Підлужний відрахував гроші та, доброзичливо глянувши на Олексу, попрохав ще й в’язку сіна.

Прийшли у стайню, де нудилися біля порожніх коробів Орлик та Зірочка. А вони ніби чекали появи своїх хазяїв. І коли Ярема понасипав збіжжя, взялися їсти, жваво захрумкотівши зубами. Меланка стояла і з сумом дивилась, як коні поспіхом поїдали збіжжя, і сльози суму чи то радощів котилися по щоках, а рука, неначе не з її волі, погладжувала Зірочку по охлялому череві.

Меланка пішла до хати, а хлопці на радощах взяли біля дверей цеберки, які вже давненько не бачили води, і пішли до криниці, щоб ще й чистою водицею почастувати своїх скакунів. Вода в криниці ще не встигла замерзнути, і, набравши повні цеберки, хлопці поспіхом понесли їх у стайню. Нарешті коні вдячно стали помахувати хвостами та пофоркувати від задоволення. Тепер і козакам життя видавалося кращим, і вони, кепкуючи один з одного, пішли до хати, сподіваючись на гостинність Меланки та привітне ставлення її доньки Ольги.

Цього разу першим у хаті з’явився Ярема, і коли за ним зайшов Андрій, то побачив усміхнені обличчя матері і доньки, які поспішно накривали на стіл до обіду. Хлопці з радістю дивились на ці приготування, а тоді Ярема зі щасливою посмішкою звернувся до Меланки:

— Тітонько, а ми вам води наносимо в діжку... Та й дровець нарубаємо!

Та Меланка замахала руками, примовляючи:

— У мене ще потрудитесь, байдикувати не будете... А зараз он уже Ольга стіл накрила!

Роздягнувшись, хлопці стали мити руки у круглій плескатій путні, після чого Ольга подала їм рушник. Хлопці, тримаючись за обидва кінці, хотіли витиратися, але Меланка, поглянувши на них, зауважила:

— Витирайтесь по черзі, щоб ніколи поміж вами сварок не траплялось...

Андрій опустив руки і, дочекавшись, поки Ярема впорається, залюбки витер обличчя, руки та почепив рушник на гачок біля дверей. Усі перехрестилися до покуті, і Меланка привітно вказала хлопцям присісти до столу. Вони давно вже не ласували щербою, яка була на великій дерев’яній таці. Меланка подивилася на них і промовила:

— От тільки не обсудіть... Щерба не заправлена кислим тістом, бо зараз піст. Зате беріть рибку солоненьку, смакуйте.

Ольга сором’язливо набирала в ложку щерби і неквапливо пережовувала, опустивши очі до столу.

Хлопці швидко впоралися з їжею і, запивши холодною водичкою, дружно піднялися з лави, вклонилися господині та вийшли з-за столу. Підлужний глянув на Ярему, в якого безладно кострубатилися вуса і виросла чимала щетина на щоках. Підштовхнувши товариша під бік, звернувся до Ольги:

— Нам би підігріти водиці, бо вже позаростали, скоро на чортів будемо схожі...

Дівчина кинулася до печі і витягла звідти казанок з окропом. Сором’язливо звернулася до Андрія:

— Треба б воду поміняти в путні.

Андрій глянув на Ольгу, потім на Ярему і промовив наставницьким тоном:

— Не чуєш, Вікторе? Дівчина прохає воду перемінити... Ми будемо голитися чи їй це потрібно?

Ольга пирснула сміхом і знову звернулася до Андрія:

— А як ви будете голитися? Батько наш голився відрубком шаблі... Тільки я не відаю, де той відрубок зараз.

Андрій, посміхнувшись, весело зауважив:

— А козаки дійсно голяться шаблями. От Віктор перемінить воду і голитиме мене, а тоді я його!..

Ольга засміялася, мабуть, не довіряючи Андрієвим словам, і тихо промовила:

— А в мене свічадо є... Колись батько привіз із Києва, у гендляра купив... Дуже про мене дбав. Одна я в них із матір’ю...

Андрій трішки знітився, а потім весело звернувся до Ольги:

— А якщо ми поголимося, поглядаючи у твоє свічадо?.. Дозволиш?

Ольга кивнула головою і з якимось загадковим поглядом зникла за ширмою. Швидко вийшла, тримаючи обома руками дарунок батька. Андрій шанобливо взяв мерехтливе залізне свічадо, якого раніше ніколи не тримав у руках, і поглянув на своє відображення в нім. Мало коли доводилось Андрієві бачити своє обличчя, хіба що коли вмивався водою з річечки або з якогось дзеркального джерельця. Отож, на нього якось дивно поглянув молодий козак з темно-каштановим чубом та яскраво-синіми очима під густими темними бровами. Обвітрене чоло і вилиці були смаглявими від постійного перебування на холоді, а от чорні борода і вуса вже зачекалися гострого леза.

Ольга розвела окріп холодною водою. Андрій першим дістав шаблю і, помантачивши по лезові каменем, став голитися, а свічадо тримав Ярема. Потім Андрій умився теплою водою і глянув у свічадо. На нього здивовано дивився молодий гарний парубок.

Підлужний потримав свічадо, поки голився Ярема, а коли той завершив справу, розсміявся і вимовив:

— Їй-право, якби не бачив Віктора причепуреного, то в гурті не признав би... Поглянь, Ольго, який у мене товариш. Очей не відірвати... Куди тільки ті дівки дивляться?

Ольга знітилася, та все ж підійшла до Андрія і похапцем взяла з його рук свічадо.

— От і пий з його лиця воду, Андрію, якщо