Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

що старий розпусник помер… І водночас його тіло з кашею замість голови стояло у мене перед очима… Все це місиво гойдалося… І заповнювало всю дорогу!.. Чорт забирай! На узбіччі привиділася ферма! Я згадав сина цієї курви, Артона… А лопата?.. А матуся Жанна? А їхній візок? Який ми штовхали разом з матусею!.. О! Скотиняка! Він був просто жахливий!.. Він весь час спливав у моїй пам'яті!.. Я знову все згадав… «Заколот»… Нещодавно!.. Комісара з «Бонз-Анфан»… безглузді випромінювання… мерзенні теки… О! Загалом, його постійна брехня була нестерпною… Тепер цей йолоп знову з'явився!.. Він був тут, просто переді мною, поруч з лавкою… я відчував його запах… Він бив мені в ніс… Ось вона, присутність смерти… Це коли починаєш говорити за тих, кого немає. Я раптово випростався… У мене більше не було сил… Я ладен був закричати… Нехай мене запроторять у буцегарню… Я підняв очі догори, щоб не бачити фасадів… Їхній вигляд навіював на мене тугу… Мені скрізь ввижалася його голова… на стінах, у вікнах… у темряві… Оріон на небі зник… Я більше не мав орієнтира в хмарах… Але я знову знайшов Андромеду… я був упертий… Шукав Каніопу… яка блимала поруч з Ведмедицею… У мене добряче паморочилося в голові… Але все одно я прямував далі. Вийшов до Великих Бульварів… І повернувся в Порт Сен-Мартен… Я ледве тримався на ногах!.. І рухався зиґзаґами!.. Я це розумів… І страшенно боявся поліції!.. Вони могли прийняти мене за п'яного!.. Перед годинником я зупинив фіакр… Візник допоміг мені сісти.

— До дядька Едуара!.. — сказав я.

— Де він живе, цей дядько Едуар?..

— Вулиця Конвенту, 14!..

Якби я і далі тинявся вулицями, мене б точно пов'язали… Це було занадто ризиковано… А якби поліціянти стали мене допитувати… У мене вже наперед від цього голова йшла обертом… Ніколи б я з ними не розв'язався… Їзда у фіакрі заспокоїла мене… Я трохи отямився… Дядько Едуар був удома… Він не особливо здивувався… й був радий знову мене бачити. Я сів за стіл… і зняв свій рединґот… З боків у мене теліпалося якесь оксамитове лахміття…

— Ти дивно вбраний! — зауважив він і поцікавився, чи я їв?

— Ні! Я не голодний… — відповів я.

— Що, нема апетиту?

Він почав говорити… Розповідати мені про себе… Останнім часом він був дуже зайнятий. Він щойно повернувся з Бельгії, де зумів провернути дуже важливу справу! Нарешті він усучив свою маленьку розбірну помпу консорціуму фабрик… Правда, не на дуже вигідних умовах… У нього теж були «численні» та «виснажливі» суди й тяганина з приводу авторських свідоцтв… Це було смішно!.. Мігрень та адвокати були не в його дусі. На виручені гроші він хотів купити собі щось путнє й незалежне… наприклад, механічне підприємство… з лагодження машин… Це завжди було вигідним заняттям… Крім того, можна брати у клієнтів ліхтарі та ріжки… Це він теж врахував… Він збирався переробляти їх на сучасний манер… На аксесуари з нікелю і міді завжди був великий попит… Потрібно лише не відставати від моди, і все поступово налагодиться… а потім можна продавати втридорога!.. Оце торгівля! Він усе передбачив і був упевнений в собі… Його трохи бентежило приміщення… Йому необхідно було ще подумати… Не зовсім зрозумілі були й умови… Були дивні застереження… «без дверей»… Вони були в дуже поганому стані!.. І вимагали ґрунтовного ремонту!.. перемовини ще тривали… Одного разу його вже обдурили… Намічалося щось на зразок асоціації для володіння заводом великого каретного приладдя… за сто метрів від Порт Ванв. Нічого не було зроблено… Але контракт уже укладено… Його «кинули» в останній момент… Він побоювався таких партнерів… І мав слушність! Він усе зважував… Бути порядним нині — надто велика розкіш!.. Так! Довкола одні шахраї!.. Треба діяти вкрай обережно! Звичайно, порівняно з гангстерами, які його оточували, він був простаком!.. Нарешті, він розповів мені всі деталі й подробиці своєї справи, і все, що сталося з часу нашого від'їзду в Блем аж донині… Тепер настала моя черга розповідати… І я неквапно повів оповідь… Він слухав мене доволі довго…

«А! Ну гаразд! О! Досить, друже! це вже занадто! — він зовсім очманів від цього… — А, ну це просто неймовірно! А, тоді мене вже не дивує, чому ти худий як сірник! О! Ви розгорнулися!.. Чорт забирай! Це хороший урок! Ти бачиш, друже мій! У селі завжди так… Якщо ти живеш у Парижі, тут і слід залишатися!.. Мені часто пропонували гаражі в провінції… Коли тобі розповідають, це здається принадним…. Велосипедисти, всілякі «замовлення»… Ти сам собі господар! Повна свобода!.. Гуляй!.. І все це правильно! Цілком! Повір мені! Вся справа в самому селі! Його треба знати! Потрібно народитися в їхньому свинарнику… А ти приїжджаєш туди зовсім непідготовленим… і потрапляєш у ці нетрі!.. Уяви, що там діється!.. Варто тобі лише там з'явитися, як на тебе всі накидаються!.. Ти немовля порівняно з ними!.. Й тебе там зжеруть!.. Ти приречений!.. Зиск?.. Чорт забирай!.. Ти не отримаєш ні гроша… Ти недосвідчений у будь-якому розумінні… Що ти можеш їм протиставити?.. Ти не вистоїш і секунди… Треба жити там із самого народження… Це найкраще!.. Інакше ти будеш спотикатися на кожному кроці!.. Що ти можеш там запропонувати?.. Велосипеда ти не винайдеш!.. У тебе немає навіть одного шансу зі ста десяти тисяч… І куди взагалі ви потім збиралися їхати?.. Зі своєю сільськогосподарською культурою?.. Треба ж до такого додуматися!.. Ви, звичайно, хотіли якось викрутитися… І самі себе занапастили! Це очевидно!.. Але послухай, друже мій, поглянь на себе, який ти худий! Це просто неймовірно!.. Ти любиш суп з тапіоки?.. — він узявся хазяйнувати на кухні… Напевне, було годин десять… — Тобі потрібно терміново поправитися!.. Тут ти відпочинеш! Це я тобі ґарантую!.. Тобі доведеться відкласти свої плани!.. О! Жодних заперечень!.. — він швидко оглянув моє вбрання… це його трохи розвеселило… мій комбінезон… і штани, підперезані мотузочками.

— Тобі не можна залишатися в цьому лахмітті!.. Я пошукаю тобі штанці… Зажди… Я тобі щось підшукаю…

Він приніс мені свій зовсім новий костюм із шафи… у чудовому стані… та ведмеже манто… Чудове хутро… «Поки що вдягнеш це!..» І ще картуз, кальсони та фланелеву сорочку… Я знову був чудово вбраний!..

— Так ти не голодний? Зовсім?..

Я нічого не зміг би упхати в себе… Я почувався хворим… ще й досить серйозно… У мене всередині все булькотіло… без жартів, мені було зле!

— Що з тобою, мій хлопчику?.. — захвилювався він.

— Зі мною нічого!.. Нічого страшного!.. — я намагався триматися бадьоро.