Олена Гриб - Гра в чуже життя, Олена Гриб

На кам’яному обличчі воїна відбилося щось, схоже на непевність.

– Так… як накаже принц.

– І після весілля? – мало не проворкотіла дівчина, уявляючи цю картину.

– Обов’язково, – крізь зуби прошипів гартонець, відділяючись від супроводу і ледь не переходячи на біг у напрямку палацу.

Вона зупинилась. Дев’ятеро мордоворотів – теж.

– Глянемо? – запропонувала Ангасу, вказуючи на фонтан.

Він кивнув. Маг уже й не пам’ятав, що нещодавно бажав теперішній співрозмовниці якнайшвидшої смерті. Своїй… кому? Він відчував спорідненість і дивне відлуння знайомої магії, але не міг зрозуміти, як таке взагалі можливо!

Живий квадрат був змушений змінити форму – Лін недвозначно натякнула, що збирається сісти на бортик фонтана, а бажаючих їй суперечити або лізти в воду не знайшлося.

– Розповідай, що там. Мій від’їзд пройшов спокійно?

Ангас відразу ж підбадьорився і заговорив, намагаючись відтворювати колишню манеру спілкування:

– Ха! У мага – жодного зуба, ось! Йому Карі і Марк вмазали разом! Щелепа на місці, але зубів – ні-ні! Уяви, він головою похитав, рота відкрив, чаклувати хоче, а звідти – раз-раз – як гарбузове насіння, чесслово! Тут і охорона прокинулася, забігали, заволали. Зеліна Марка в оберемок схопила, віднесла кудись, а метаморф перекинувся і втік. Мені портал амулетом створили, а цих… е-е-е, охоронців маг встиг перемістити… поки здоровий був. Ех, шкода, в Клусі йому все швидко поправлять…

Лін його жалів не розділяла. Маг, звичайно, шкідник той іще, проте він виконував наказ. Кому і не завадило б набити писок, то це нареченому коханому за турботу і розуміння.