Вікторія Хорошилова - Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова

Глава 5.

Уже у відділку ми з Нілом удвох зайшли в допросну. Жінка мовчала, дивилася з викликом, мовляв вона не винна.

— Ваш молодший лаборант підтвердив, що отруту отримував від вас. Тож ваші свідчення не настільки важливі. І скоро прийде менталіст, і ми це підтвердимо.

— Ніл, думаю, не вона організатор, вона такий самий дрібний пішак у цій грі.

Жінка злегка смикнула плечима.

— Так, сам посуди. У неї немає зв'язків у нижній площині, а потрібен той, у кого є. Думаю, вона знайома з цією людиною. І раз сполучна ланка у нас жінка, яка легко змогла вплинути на молоденького лаборанта. Який напевно їй у рот заглядає і обожнює. Тобто є той, кому вона готова догодити будь якими способами, аби він звернув на неї увагу і був прихильний. Вона б хотіла бути з ним, але вона йому як жінка не цікава. Але зате він зміг поманити її пообіцяти, що вони будуть разом. Навіть зміг переконати її прийняти підселенця. Знаєш, Ніл, думаю, він одержимий сутністю вищого порядку. І з нею говорила саме сутність і пообіцяла, що це тіло, що їй так подобається, буде з нею після того, як вона все зробить. А для підтвердження своєї відданості і зв'язку їй підселили темну сутність. На що вона пішла добровільно.

Усе це я говорила, дивлячись жінці в очі і в міру мого монологу бачила, як змінюється колір очей, стаючи червоним. Ніл швидше зреагував, ніж підселенець. Він спеленав жінку і приспав підселенця.

— Як у тебе це вийшло?

— Не знаю. Я просто бачу і відчуваю. Це ще не все. Потрібно з'ясувати, хто її найняв. Є її телефон? — Ніл віддав його мені — Потрібно її розбудити. Дякую. Так-так, Ліно, зараз ми з'ясуємо, хто так і не стане твоїм коханцем.

На мене дивилися з осудом.

— Хм, думаєш мене зупинять віддалені номери. Моїм улюбленим заняттям в академії і після неї було це робота з технікою. І відновлення всіх даних у телефоні — це легка справа.

Помітила паніку в очах. Ніл мовчав і був беземоційний. За п'ять хвилин відновила видалені дані і стала їх переглядати. Потім натиснула виклик одного з номерів.

— Аліна, я ж казав, що нам краще зачаїтися.

— Ой, вибачте, — сказала я, трохи змінивши голос на більш переляканий, — я знайшла цей телефон і тепер намагаюся знайти власника. Ви знаєте чий це телефон?

— Знаю, дівчинко. Де ти знайшла його?

— Біля дослідницького центру, на парковці. Розумієте, я хотіла зайти віддати, мене не пустили. Навіть телефон забирати не захотіли. Офіцер порядку, до якого я звернулася, запропонував мені зателефонувати за номерами і з'ясувати, чий це телефон, і віддати господареві. Ваш номер набирали найчастіше, ось я і ризикнула зателефонувати. Ви зможете передати телефон господині? Або може підкажіть, де знайти її?

— Я сам заберу його. Тобі скільки років, малятко?

— Двадцять п'ять, — сказала я гордо.

Ніл заплющив очі рукою і беззвучно сміявся.

— Давай зустрінемося біля дослідницького центру о п'ятій годині. Зможеш? Я винагороджу тебе за знахідку телефону моєї подруги.

— Чудово, звісно, зможу.

Перервала розмову. Жінка була блідою, а очі були червоні.

— Що з нею буде?

— Поки піде в камеру. Потім зробимо їм очну ставку. А ти йди готуйся до побачення, тобі за три години бути на місці.

— Було б до чого готуватися. Берци хіба що одягнути?

У призначений час була біля дослідницького центру. А Ніл із групою захоплення десь сховався. Коли стала на позицію відчула занепокоєння. Оглянула вулицю перед будівлею. Машин на парковці не було і тут, де я стояла, з дороги хороший заїзд. Телефон жінки тримала в руках. Не знаю, чи прийде він, адже вона йому дзвонила вчора ввечері, досить пізно. Коли почула до болю знайомий звук машини, коли вона прискорюється, застигла. Мене відштовхнув Жорик, буквально за секунду до зіткнення. Сам капосник потрапив під машину. Але спритно вибрався майже не постраждавши. З машини вийшов величезний чоловік із червоними очима. Одразу зловив Жорика за шкірку.

— Капосник? Малий ти якийсь. Не суть важливо.

Один рух і малий обсипався попелом. Я з жахом дивлюся на нього. Чоловік усміхнувся і кинув у мене темний згусток енергії. Він врізався в щит, а чоловіка сповили світлі заклинання. Ніл підняв мене на ноги.

— Ти як мала? Ліна?! Ау, прийом! Давай дихай, усе добре, — він міцно обійняв мене.

А я відчула, як тремтять мої руки. Підозрюваного повели у фургон для особливо небезпечних. А до нас підійшов шеф, він теж захотів брати участь і подивитися на нашу роботу.

— У неї шок, — сказав шеф. — Потрібно попросити менталіста приглушити спогади про аварію, а то ми їй днями тільки роз'ятрили спогади, а тут мало не повторилося. Ще й малого в неї на очах розвоплотили.

Відчула, як сльози потекли по щоках. Ніл дбайливо гладив по спині. Прокинулася вже у відділку, проти мене сидів менталіст і прибирав руки від голови.

— Як ви себе почуваєте Анжеліка?

Я прислухалася до себе і подивилася на Ніла та шефа. Згадала сьогоднішній день. Машину, що мчала на мене. Але паніки вже не було.

— Краще, дякую. А що буде з тим, зараженим?

— Краще тобі не знати і не замислюватися про це найближчим часом. Завтра Алекс тебе відведе до сенсея. А зараз відвезе додому.

Зранку сенсей він же майстер Луї спершу попросив провести невеличкий спаринг з Алексом. Просто без застосування магії. А потім попросив показати, що я вмію магічно. Було вже не боляче використовувати світло. Але як Алекс майстра Луї попередив кордонів я не відчувала.

— Стоп. Анжеліко, що ти відчуваєш? Скільки в резерві залишилося?

Заплющила очі, прислухавшись.

— Одна третина.

— Хм, ти відчувала витрату енергії?

— Ні.

— Ти ж щойно закінчила навчання?! Хіба вас не вчили відчувати рівень енергії і правильно її розподіляти?

Я подивилася на Алекса, значить він не говорив.

— Я закінчила навчання десять років тому. І може і вчили, але під той тихий бубніж більша половина просто засинали. Я в тому числі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍