Левко Григорович Лук'яненко - З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Верховино, світку ти наш,
Як у тебе тут мило…
Я підхопив:
Мов, ігри вод, пливе той час
Свобідно, шумно, весело.
Незчулися, як надійшла десята година, і наглядач велів лягати спати.
Наступного дня Павло розповідав про дружину і двох дітей, яких з любов’ю називав струсенятами. Цитував вірші, навчив менше кількох повстанських пісень, і ми додали їх до нашого репертуару. Зокрема, маршову пісню Миколи Вороного:
За Україну, за її волю,
За честь, за славу, за народ.
В серці кров і любов
Все тобі віддати в боротьбі…
Ми з паном Струсом співали в камері, карбуючи крок на місці, розмахуючи руками в такт ході. І хоча гучно співати не можна було, від ентузіязму стіни камери розступалися, ми бачили перед собою всю Україну і почувалися її бойовими синами.
О, що може давати відчуття щастя — більшого за відчуття душевної сили захищати рідний край?!
Струсові сподобалась моя пісня:
Гей, хлопці-молодці сідайте на коні,
Черпніть для охоти вина,
До боку шаблюки, у руки повіддя,
На ноги сталеві стремена.
Чи в нас не та сила, що в батьків бувала,
Не тая шаблюка в руках?!
Чи в нас нема коней у степу широкім,
Чи вогонь у люльці погас?!
А люлька-голубка горить, не згасає,
Палить вражі гнізда кругом,
Нехай кацап знає, нехай пам’ятає,
Як знущатися над козаком!
Гей, хлопці-молодці, сідайте на коні,
А ви, отамани, вперед!
Здобудемо Київ — то наша столиця,
А ми український народ!
Струс багато розповідав про повстанський рух на Тернопільщині. Наглядачі мінялися. Одні підходили нишком під двері і слухали наші розмови й пісні, інші підходили й гарчали по-кацапськи: “Тише!” А один підійшов, відчинив годівничку й каже:
— Напишіть мені пісню, що ви вчора співали. У ній є слова “Нехай кацап знає…” Я її ніколи не чув — така чудова пісня! Але ж гучно не співайте.
— Добре, напишемо.
Він зачинив годівничку і відійшов від камери. Я дістав папірчика, написав текст пісні, постукав у двері, він підійшов і я просунув йому в щілину аркуш з піснею.
— Левку, думаєш, він чесний чоловік, цей мент?
— А хто його знає. Він міг просити пісню з українських почуттів, а міг і за завданням чекіста.
— Міг, — погодився я.
— У такому разі це факт, епізод антирадянської пропаганди, тобто ми вже скоїли злочин, передбачений статтею 62 Кримінально-го кодексу України. Ми щойно почали відбувати кару за один злочин, а тут коїмо новий.
— Так, скоїли. Проаналізуймо з позицій влади. Пісня антирадянська, текст написаний власного рукою і переданий іншій людині. Склад злочину (corpus delicti): об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона є. Об’єкт злочину — радянський лад.
Об’єктивна сторона — національна пісня, зміст якої спрямований проти радянської комуністичної окупаційної влади. Суб’єкт злочину — двоє: Лук’яненко і Струс.
Суб’єктивна сторона — дії суб’єктів злочину: поширювали антирадянський зміст в усній формі (співали) і в письмовій формі: написали пісню і передали іншій людині.
Мету суб’єктів злочину видно зі змісту пісні: вона антирадянська, бо спрямована на утвердження українства і носить погрозу на адресу російського народу. Злочин закінчений: один акт виготовлення, або зберігання, або поширення антирадянського матеріялу диспозиція статті 62 вважає за достатній для закінчености злочину.
Так на початку нашого життя в’язнів ми опиняємося на роздоріжжі: перетворитися в рибу і мовчати 10–15 років, потім гарантовано вийти на волю або не мовчати і ходити постійно під загрозою нового звинувачення і нового терміну ув’язнення.
— Та не будемо ж ми самі себе перетворювати в німих рабів на догоду москалям!
— Далебі! Це б означало визнати їхній закон за справедливий, а суд — за правий. Та цього не можна робити в принципі! Це було б відмовою від права нації на самовизначення, — згодився я.
— Це була б відмова від того, за що боровся! Відмова від самого себе! Не діждуться!
Навпаки, наші правдиві ідеї треба поширювати всюди, де лиш зустрічаєш людей, і найактивніше між українцями або де є хоч один українець — агітувати за самостійність. Чужинців настроювати на боротьбу за демократичні права і свободи і закликати до боротьби проти комуністичної деспотії.
Днів за п’ять нас відправили з Харкова. Холодна гора в Харкові була нам гарячою.
Москва — серце величезного імперського спрута
Краснопресненська пересильна в’язниця в Москві. Довгий коридор нижнього поверху зі слабенькими електричними лампочками без жодного вікна видавався якимсь глибоким підземеллям. Десь там, над цим підземеллям, вулиця Краснопресненська, якою три роки тому доволі часто ходив і їздив автобусом студент Лук’яненко. Потрапивши з далекого українського села — армійськими дорогами через різні околиці імперії до її центру, — я намагався штурмом оволодіти її культурою і вивчити її суть. Відвідував лекції з історії західноєвропейського живопису, лекції із західноєвропейської музики. Голодний сидів допізна в бібліотеці й читав Герберта Спенсера, твори Гельвеція та інших не марксистів, аби не потрапити під все-охопний вплив однієї комуністичної ідеології, якою переповнений університетський курс юридичного факультету. Бідні батьки-селяни не мали змоги підтримувати харчами. Через постійне недоїдання я опинився в лікарні. Лікарня допомогла зрозуміти істину: щоб жити, треба їсти. А це означає, що доведеться зменшити освоєння наук і культури, тож частину часу довелося проводити на залізничних станціях, у порту та в інших місцях для заробітку на хліб і сіль. Це в Москві я почав готувати матеріяли до програми майбутньої підпільної партії, а витяг з журналу “Гасло”, що його зробив 1957 року, послужив чекістам за доказ початку моєї антирадянської діяльности. 1958 року я добився призначення в Галичину і почав діяти. Це було три роки тому — зовсім недавно! І разом з тим — ціла епоха: тоді я ходив у сонячному світлі по землі і мене готували до служіння великому Союзу, тепер я опинився внизу, у цій холодній темряві, десь під ногами тих, хто ходить вулицями Москви…
Різні епохи… Хіба? “Та ти ж, — відповів собі, — приїхав був до Москви з таємним наміром вивчити серце цього величезного імперського спрута, щоб навчитися його побороти!”
П’ять років невтомно вивчав його закони і великодержавний шовіністичний дух. Ти ж тут перебував у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко», після закриття браузера.
