Левко Лук'яненко - Нюрнберґ-2, Левко Лук'яненко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ці дії КПРС на Кубані підпадають під ознаки статті 2, п. «с» Конвенції про злочин геноциду та покарання за нього від 09.12.48 і повинні бути покарані.
Злочинний комуністичний режим усвідомлював, що вчиняє злочин проти українського народу, тому намагався сховати катастрофічні наслідки голоду і сам факт голодомору в Україні.
Політбюро ЦК КП(б)У 13 березня 1933 року категорично заборонило поширення чуток про голод на Україні.
У грудні 1932 р. була введена система внутрішніх паспортів в УСРР відповідно до якої колгоспникам, за винятком завербованих на будівництва п’ятирічки (при наявності договору і дозволу правління колгоспу), паспорти не видавали, щоб знищувати українців на місці та обмежити їхню міграцію по країні із розповідями про голод. Пересування їх по країні було суворо обмеженим і регламентовано відповідними постановами уряду (журнал «Комуніст», 1 січня 1933 року; Соціалістична Харківщина, 1 січня 1935 року; Вісті ВУЦВК, 18 березня 1933 року).
Матеріали перепису 1937 року Сталін наказав сховати в архів. Тільки в 1989 році до цього архіву був відкритий доступ.
У результаті голодомору спорожніли тисячі українських сіл, особливо в південних областях республіки. Усунувши з української землі українців, російський імперіалізм почав заселяти її людьми із Росії. Політбюро ЦК ВКП(б) вирішило 25 жовтня 1933 р. переселити на Україну російських і білоруських колгоспників, а також селян із Середньої Азії. За переселенням особисто стежили Сталін, Молотов і Каганович (РГАЕ, ф. 5675, on. 1, с. 31, а. 8; с. 41, а. 19). Наприкінці грудня в Україну відправили 329 ешелонів, які доставили 21756 господарств білоруських і російських колгоспників, що були розселені в Одеській, Дніпропетровській, Донецькій і Харківській областях (там само, с. 33, а. 56).
Уряд займався також внутрішньоукраїнським переселенням із північних регіонів України в південні, щоб сховати жахливі наслідки голоду (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 6, арк. 321, а. 6).
Для кращого контролю за настроями і поводженням селян їх переселили із малих хуторів і окремо розташованих одноосібних господарств у села.
Міжнародне невтручання
Уряди закордонних держав, які знали про голод від своїх дипломатів (див. видання Д. Злепка і А. Граціосі), не виступили з офіційною заявою на адресу уряду СРСР про геноцид українців. Більш того, вони прийняли у вересні 1934 р. СРСР в члени Ліги націй. Остання проігнорувала звернення українських еміграційних політичних організацій із викладом факту голоду в Україні (див.: Шульгін О. Без території. Ідеологія та чин уряду УНР на чужині. — Париж, 1934. — С. 363–368).
Звинувачення в геноциді
Факти, викладені в цій частині Звинувачувального висновку, дозволяють стверджувати, що в українському селі в 1932–1933 рр. був здійснений акт геноциду проти українців. Дії, здійснені комуністичним режимом в Україні, як підтверджують архівні письмові джерела та офіційні документи партії і радянського уряду тих років, відповідають пунктам статті 2 «Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього», прийнятої 9 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН, ратифікованою СРСР (Ведомости Верховного Совета СССР, 1954. — № 12. — С. 244).
Міжнародна комісія по розслідуванню голоду на Україні, у якій брали участь відомі юристи (деякі з них брали участь у засіданнях Нюрнберзького процесу), заслухавши свідчення різних сторін, прийшла до висновку, що «геноцид проти українського народу мав місце» в Україні 1932–1933 рр. (Див.: Міжнародна комісія із розслідування голоду на Україні 1932–1933 рр. Підсумковий звіт. 1990 рік. — К., 1992. — С. 76).
Після того, як голодомором 1932–1933 рр. Російська імперія зламала етнічний хребет нації — селянство, Москва вирішила знищити інтелект України, і з 1933 року різко розширила масштаби репресій української інтелігенції. В 1932 році українців-вчених та професорів було 10063, в 1940 році залишилося тільки 5 тисяч (К. Гуслистий. «Нарис історії України»), Під керівництвом П. Постишева НКВС у 1933 р. тільки в Києві знищив ЗО тисяч представників української інтелігенції. (Л. Форостівський. «Київ під ворожими окупаціями» в книзі П. Штепи «Московство». — Дрогобич: Відродження, 1996. — С. 171).
КПРС — передовий загін російського імперіалізму — поставив на меті звести до мінімуму інтелектуальний потенціал української нації. Відбулося скорочення українців в органах влади та скорочення вузів, причому, чим вище влада, тим менше в ній українців. Наприклад, у 1929 р. українців було в районній владі — 75,9%, в окружній — 53,5%, в обласній — 26,8%. Росіян в Україні в 1924 році проживало — 7%, але на вищих посадах було 71%. Українців в Україні було — 80%, а на вищих посадах — 3%. Намісник ЦК ВКП(б) в Україні Постишев, виконуючи рішення ВКП(б) від 14 березня 1932 року, тільки в 1932 р. із 120 тисяч членів і кандидатів КПУ виключив 27,5 тисяч українців. На їхнє місце на посади парторгів, голів контрольних комісій, секретарів райкомів та інші керівні посади надіслали 13 тисяч росіян. (П. Штепа. Московство. — Дрогобич: Відродження, 1996. — С. 153–154).
У 1937 році Москва надіслала в Україну комісію у складі В. Молотова, М. Хрущова, М. Єжова «перебудувати форми і методи керівництва українською культурою». За два місяці комісія знищила усю верхівку КПУ: із 17 членів Президії ВР УРСР залишилося 4, із 57 членів ЦК КПУ — 12, все керівництво Союзу письменників. На їхнє місце привезли 35 тисяч росіян (С. Косіор «Статті і промови». В книзі «Московство», с. 154).
Деінтелектуалізацію України видно із наступної статистичної інформації. На 100 тис. росіян у 1959 р. припадало 364 росіян-вчених. На 100 тис. українців припадало 60 українців-вчених — у шість разів менше. У РРФСР в 1940 р. працювало 63% усіх вчених СРСР, а в 1960 р. — 69% (збільшення на 6%). В УРСР у 1940 р. працювало 19% усіх вчених СРСР, а в 1960 р. — 13%, тобто на 6% менше.
На душу населення в УРСР витрачалося коштів на освіту в чотири рази менше, ніж у РРФСР. (Д. Соловей «Украинская наука в колониальных путах» у книзі «Московство», с. 156).
З 1940 р. до 1956 р. число вузів у Росії збільшилося, в Україні — зменшилося. В 1954 р. на Україні закрили 24 вузи, а в Росії відкрили 21 новий вуз. На 100 тис. населення в УРСР в 1961 р. в інститутах та університетах навчалося: українців — 811, росіян — 1769, євреїв — 2223 (там само, с. 156).
З 1931 р. по 1960 р. аспірантів в СРСР збільшилося в три рази (з 12
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нюрнберґ-2, Левко Лук'яненко», після закриття браузера.
