Розалія Лоренс - Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс

Розділ 4.2

Бувши задоволеною своєю роботою, я відійшла від дзеркала. Тепер не було видно жодного сліду синця.

Я прислухалася до звуків струменів душу. Пройшовши до ліжка, де Микита залишив одяг, я взяла першу річ, що була зверху – темно-синю піжаму в горошок, що складалася з сорочки та довгих штанів. Вона трохи була занадто велика на моє худе тіло, але після того, як я відкоригувала штани в поясі, вони, хоча більше не сповзали з мене.

Швидко поглянувши на інший одяг, я посміхнулася. Це була в'язана обтисла сукня міді смарагдового кольору. Я хвилювалася, що одяг буде занадто відкритим, адже зауважила, що Катерина доволі смілива дівчина. Проте погода за вікном зіграла мені на користь.

Почувши, що шум води припинився, я швидко залізла під ковдру і зажмурила очі. Дитячий садок? Можливо. Я не готова ще раз спілкуватися з ним. На сьогодні мій ліміт сміливості вичерпаний.

Двері відчинилися, і я почула, як чоловік увійшов твердою постаттю. Від нього повіяло цитрусовим ароматом. Це не той гель, яким я милася. Мій був вишневим. Стукнули дверцята, скоріше за все, шафи, адже я почула звуки шурхоту одягу. Він одягається. Тобто він зараз без одягу? Мої щоки залилися рум'янцем, а серце почало битися ще швидше.

Мої пальці стиснули тканину ковдри, і я з усієї сили старалася не показати, що не сплю. Я чекала, що ось він ляже в ліжко. Можливо, навіть дозволить собі щось, думаючи, що я сплю... Я почала трястися. Ні. Спокійно. Він же не така людина. Чи така?

Я не чула ніякого шурхоту, тому затаїла дихання. Через хвилину знову відкрилася шафа, і наступної миті світло вимкнулося. Роздався скрип дивану, і наступила тиша. Все. Він не ліг до мене в ліжко. Він ліг на дивані. Я змусила чоловіка в перший день спати на незручному дивані. Я б витерпіла його присутність, це не так страшно наяву, як в моїй уяві. Я впевнена в цьому.

— Ти голосно думаєш, — пролунав голос. Я завмерла. — Я сплю на дивані, тому розслабся і відпочинь. Сьогодні був довгий день.

— Але вам буде не зручно... — жалісно прошепотіла я, а всередині надіялася, що він все-таки залишиться там.

— Мені все зручно, Меліссо. Не видумуй, — впевнив він і, готова поспорити, посміхнувся. — На добраніч, Меліссо.

— На добраніч... Микито, — прошепотіла в темряву.

Хоча він підтвердив, що залишиться на дивані, я не могла заснути, поки не почула його рівне дихання.

Я здригнулася і прокинулась від гучного стуку. Мить було тихо, та стук продовжувався. Скрипнув диван, і Микита роздратовано простогнав.

— Попереджую, навіть якщо за цими дверима міністр, він може іти на усі три букви! — гучно пригрозив хриплим голосом.

— Хей, брат! Мені дуже лестить така висока думка про мене. Та це всього лиш твій улюблений братик, — весело прокричав Макс за дверима.

— Макс, мої слова ті ж самі, іди... — і він його послав на ті самі букви. Я почервоніла. Перший раз чую від нього такі слова.

— Зрозумів. Та мені більше до вподоби жіночі органи.

У двері прилетіло щось тверде, я округлила очі.

— Оу, оу, пом'якше! А зрозумів, я заважаю вашим сімейним іграм? Так би й сказав, чого тут...

— Макс! Твою матір, я тебе зараз... — він барвисто пояснив, як і куди його закопає.

Сімейним іграм? Я щось погано тямлю з просоння в їх мові.

— Та зрозумів я. Завадив на самому піку... — Микита залаявся, почувся шурхіт ковдри. — Та я то розумію, а ось батьки ні. Вони з самого ранку як на голках, і впевнена, мати не дозволила батьку...

Я почула, як Микита виліз з ліжка і відкрив двері.

— Я тебе вб’ю, — прогарчав він.

— Я тебе теж люблю, брате, — спокійно відповів йому Макс. — Ти там одягнений? Хочу поберегти свої чутливі яблучка.

— А хіба тобі їх минула пасія не відірвала?

— Ох, ні, з тими в мене все прекрасно. Так що можна?

— Відкривай вже, придурок, — роздратовано видихнув. — Ранок зіпсував. Молодець. Ще щось треба?

— Та він в тебе і так був не дуже, судячи з місця ночівлі, — знущаючись, засміявся Макс.

— Рот відкриєш, зашию, — прошипів Микита.

— Зрозумів, — вмить заспокоївся і кашлянув. — Якщо коротко, вас двох чекають, тому раджу поспішити. Бабця сьогодні зла, як і всі старші.

— Зрозумів, — процідив Микита. — Ще щось?

— А ви що, реально не...

— Все, ти достав...

Почувся біг по коридору, і двері з грюкотом захлопнулися. Микита ще дужче залаявся і замовк.

— Я знаю, що ти не спиш, — спокійніше промовив він.

Трохи зволікавши, я опустила ковдру трохи нижче під борідку. Микита стояв на декілька кроків позаду від ліжка. Я міцніше стиснула ковдру.

— Тільки що проснулася. Я не навмисно підслуховувала…

— Само собою, не навмисно. Мого брата важко не почути…

Ми трохи мовчали, а мені все більше ставало ніяково перед цим чоловіком. Я була заспана і не впевнена, що за ніч мій синяк не появився. Але дивлячись на нього — теж заспаного, зі скуйовдженим волоссям і піжамних штанах, і майці, яка не сильно прикривала його натреноване тіло — у горлі стало сухо.

— То ж нам потрібно збиратися, — потер потилицю і розвернувся спиною. — Можеш перша сходити в душ…

Я кивнула і вилізла з ліжка. Оглянувши свій одяг, я помітила, що він досі все закриває. Не дивлячись на Микиту, я взяла сукню і сумку, яку ще вночі підготувала.

Забігши до ванни, я першим ділом подивилася в дзеркало. Я видихнула. Все добре трималося і відтінку синця не було видно.

Освіжившись, я витерлася рушником і одягнула сукню. Вона добре підійшла, але мені було ніяково, що вона так сильно облягала тіло. Я ніколи такого не носила. Але головне, що зараз вона закривала усі сліди.

Швидко нанесла на обличчя макіяж, я розгладила пальцями волосся. Глибоко вдихнувши, нерішуче вийшла з ванни.

Микита сидів вже на прибраному дивані та щось зосереджено друкував на телефоні. Помітивши мій погляд, він відірвався від нього. Його очі повільно пройшлися по всьому тілу. В середині щось стиснулося. Втупивши очі в підлогу, мені стало страшно, що йому не сподобається, як я виглядаю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍