Анна Ліє Кейн - Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн

- У жодному разі, - піднявши голову, я зміряла чоловіка поглядом. Одяг все такий же недбалий, зачіска безладна. Здавалося, що саме він почувається в особняку «як удома». - Просто це може підказати, звідки дитина черпає натхнення для своїх малюнків.

Однак навряд чи я могла б назвати Локайна хоч трохи натхненним. Він швидше схожий на людину, що втратила будь-який інтерес до того, що відбувається навколо.

- Я не помічала того, про що ви кажете, - відповіла мені Серапіна. - Мені здавалося, що йому навіть подобалося вивчати острів та будинок. Він гуляв сам, або під наглядом охоронців.

Неприємне відчуття чужого погляду обпалювало мені скроню та щоку. Здавалося, що пильна увага посилюється через лінзи, і, як спійманий сонячний промінець, може залишити опік.

- А де йому найбільше подобалося проводити час?

- Мабуть, на вулиці, як і всім дітям, - знизала плечима Серапіна. - До того, як він… - жінка замовкла і погладила дитину по голові. Хлопчик на її рух ніяк не відреагував, або майстерно відіграв абсолютну байдужість, а демониця продовжила: - Раніше Локайн був дуже допитливим і енергійним хлопчиком. Він облазив, здається, весь острів. Охоронці щоранку та кожного вечора робили обхід, та й через міст без нашого відома не проїхати, тому я не боялася відпускати його.

- А на старому капищі він був? - питання вирвалося в мене надто швидко, і за хвилину я сама усвідомила свою помилку. Відповів мені Валдор Валенті. Він зневажливо скривився:

- Там лишилося кілька валунів, місіс Лурі. Усе оглянули слідчі та…

- Містер Валенті, - голос, що пролунав з-за спини, змусив мене здригнутися. Я встигла забути, що поряд зі мною стоїть демон. Загір суворо карбував слова: - Гвенета запрошений професіонал, так само як і ви, тому якщо вона ставить запитання, тож їй потрібно отримати інформацію.

- Я лише хотів допомогти, - людина миттєво змінилася в обличчі й здала позиції. А мені стало трохи спокійніше, ніби наді мною в дощову погоду зненацька відкрили парасольку, рятуючи від холодних крапель.

- Гадаю, він був і там, - кивнула Серапіна, переводячи погляд із Загіра на мене: - Але на капищі справді мало що вціліло. Я особисто там усе перевірила. Від наземних будов мало що залишилося, а підземні ходи затопило і більшість зруйнувалися.

– Ви не звернули увагу на написи на стінах? Багато сектантів залишають священні писання на камені, щоб увіковічити їх.

- Ні, на це навіть не дивилася, - похитала Серапіна головою. У цей момент у вітальню увійшла служниця з тачкою, на якій везла чайник та чашки. Розмова перервалась, поки вона неспішно виставляла принесене на столик.

- Незрозуміло що коїться! - Ілліор мало не зіткнувся з Месіною у дверях. З демонічною грацією обігнув її та пройшов до диванчика, важко опустившись поряд із сином. Я звернула увагу на те, що Локайн лише трохи повернув голову в його бік, ніби сліпий, але очі так і не підняв.

- Що там? - поквапив друга Загір.

- Розмило берег, - додав поганих новин господар особняка. – Не можуть сказати терміни ремонту. Якщо вітер за ніч зміниться, і завтра буде сонячна погода, то з'явиться надія полагодити міст надвечір.

Ілліор запустив руку в темне волосся, пройшовся пальцями по голові й залишив долоню на задній стороні шиї, відставивши лікоть у бік. Обернувся до мене:

- Вам доведеться залишитися тут на ніч, Гвенето, - повідомив те, що й так було очевидно. - Кілька років тому я зміг би доставити вас до Шедану за допомогою телепортації, але стаціонарний телепорт я не встиг побудувати, а просто так переміщатися Ізарідою зараз, як ви знаєте, не можна.

Знала. І навіть познайомилася із безпосередньою причиною цієї заборони. Подарунок його дочки так і залишився на третьому поверсі. Варто, мабуть, його забрати.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно