Рома Аріведерчі - Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі

О, він і так може, без себе? То я його явно недооцінила. Стільки невеличких об’єктів через стільки стін і поверхів. Та ще щоб не привалило панну декана… Хоча нехай би й привалило. Ці шпиляки я їй не прощу.

Упс! Добре, що він встиг мене підхотпити, хоча знову статикою коле.  Я уже без шпиляк. 10 сантиметрів мінус. Так і вбитись можна.

- Дякую, пане ректоре. Це велике полегшення. Вас теж статичним розрядом стукнуло? То буває, коли органіка з органікою, і занадто сухою. Воно боляче. 

О, знов!

- Може вам сходити до якоїсь професорки з лікування? Ваш сухий кашель мене непокоїть, пане ректоре.

- Кха, у нас професор, адептко. Ви навіть цього не знаєте. І не з якогось лікування, а з магії цілительства. Завіряю вас, панно, тобто адептко Тян, я цілком і повністю здоровий.

- Мама казала, що чоловіки завжди соромляться казати, коли у них щось болить. А потім алес леталес. Якщо у вас є яйця, можу зробити гоголь-моголь за сімейним рецептом.

І чого так сахатися. Не хоче, й не треба. ще я буду нав’язуватись.

- Дамо яйцям спокій, адептко. І взагалі цій слизькій темі.

- Гоголь- моголь і повинен бути слизьким, пане ректоре. - настійливо пояснюю я. - Це і є його лікувальна здатність. Щоб у горлі…

- Досить, адептко. - гаркає він. - Ніколи нам. 

І ми опиняємося у якійсь комірчині, де на два пальці пилу й всю площу займає величезне ліжко.

Мій світлячок Чмоня  радісно на ньому танцює.  От він би так не радів. Тут стільки павуків, що і такому борзому наваляють.

- Упс. - каже ректор. - Ви мене збили, адептко. Ці жінки.. Перепрошую, я щось сьогодні не в формі. Тобто в формі…

- Нема за що перепрошувати, пане ректоре. - підтискаю я губи так, щоб їх не було і видно на лиці. - Ма завжди каже, що ми, жінки, у чоловіків винні в усьому, коли вони не в формі. Гм, нічого особистого.

- Нічого, так нічого.- І ми опиняємося чомусь не в кабінеті пана ректора, а в коридорі, повному адептів. І вони всі на нас витріщаються. Мабуть, не кожного дня бачать свого ректора, що тримає за руку секретарку, і обоє в павутині.

- Оу,  зараз перерва і час обідати. Правда пане ректоре? - кажу невимушено й струшую павука з його мантії. - сотня пар очей уважно слідкує за тим, як павук боком тікає в найближчу шпарину.

- Правда. - радісно видихає він. - Люблю обідати.

Панові ректору, видно, не звикати до поостійної уваги, а мені корисно тренуватись.

Тож нехай дивляться.  Ігнор, вальсуємо, як каже тато.

 

 

Тато цієї адептки, мабуть, дуже інтелігентний і мудрий.

Але репутація Тян тепер безнадійно постраждала. І це тільки початок.

А вона ж так мріяла тихо пересидіти на скромній посаді роки навчання, і щоб за це їй видали диплом. 

Велика помилка із ще більшими наслідками.

Підписуйтесь, хто ще не встиг, і додавайте історію до бідбіотеки.

Довіра між цими двома стрімко зростає. Вороги й заздрісники множаться.

А пан ректор мріє нарешті знайти свою пару.  І ви навіть не здогадуєтеся, для чого.

Дякую за все, особливо за чудові коментарі.

Зустрінемося в наступному розділі )

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно