Інна Земець - Збій системи, Інна Земець

        - Дякую за детальну інформацію, Гліб Демидович, - обов’язково по-батькові, голосом підкреслила. - Може ще якісь настанови будуть? Може щодо білизни?

Мені дуже хотілось помилятись щодо його мотивів, та чогось підозри лише кріпнули. Непорушне обличчя Сердюка таки трохи перекосило, але шеф не розгубився.

        - Бажано, щоб вона була.

       - Ще раз дякую за такі детальні настанови. Сподіваюсь, не підведу. От тільки не знаю, що робити, якщо раптом устриці подадуть. Їх же з шкаралупками їсти? Піду почитаю, поки є час.

Підвелась, кивнула на прощання і вилетіла з кабінету, мов на метлі. Валька здивовано проводила мене поглядом, а я увірвалась в свій кабінет і плюхнулась у крісло. Язик мій – мій ворог. Може і справді, даремно так лютую? Репутація Сердюка нічим компрометуючим ніколи заплямована не була. Добре, треба скинути оберти, зрештою, або звільнятись, або прийняти реальність. До дня від’їзду з керівником не зустрічались, Вальку і Жіночий Клуб ігнорила – настрій був не до жартів. В п’ятницю приперла на роботу невелику валізу речей і цілу гору поганого настрою, який аж ніяк не покращав, коли Сердюк зазирнув до мене, рішуче вчепився в мою валізу і потягнув її до ліфту. Я приречено плелася за ним першим поверхом вивчаючи граніт на підлозі – не хотіла допитливі погляди на собі ловити. Кілька хвилин сорому -  і речі вже в багажнику, водій спереду, ми двоє на задньому сидінні.

        - Анна, ви себе погано почуваєте? - крижана брила уважно дивилась на мене.

Почуваюсь погано, кепсько, незручно, невпевнено, принизливо.

       - Ні, Гліб Демидович, все добре, лише трохи непокоюсь.

       - Через устриці?

Він жартує? Вираз обличчя такий як завжди, лиш харцизька брова трохи вигнута. Промовчала і папери з теки витягла, вдаючи що читаю. До вокзалу вмить дістались, служка Великого і Могутнього заніс його багаж, Сердюк мій. Ми попрощався і смаглявий водій лишився на пероні, а потяг рушив. Сусідів у мене не було, у нього, ясна річ, також – по-багатому, кожному з нас окреме купе викуплено. Дорогою часу не гаяла – вкотре папери від шефа переглядала і поновлювала свій словарний запас термінологією. За цю добу в потязі майже і не спала, лиш крутилась веретеном і думки настирливі відганяла. Люблю Прагу, та не сьогодні – компанія не та.

        - Нам сюди, - невблаганний та непроханий джентльмен вказав рукою, в якій мою валізу тримав, на чорний «мерс». – Ви себе добре почуваєте?

        - А що, дуже погано виглядаю? Ви так часто про це запитуєте.

        - Не погано, а дивно.

Ну і дивуйся собі. З вокзалу до готелю прудким седаном швидко доставили, заселили, з Сердюком ще лиш кількома словами обмінялись і попрощались до зустрічі в ресторані о дев’ятнадцятій. Не знаю, як він свій вільний час використав, а я знесилено виключилась – ледь будильник о вісімнадцятій почула. Сіла перед дзеркалом і емоції вимкнула – може такої роботи і не прагнула, та маю виконати її бездоганно. В голові крутила кілька підготовлених фраз і купу термінів, поки завивала волосся і у високий пучок хвилясті пасма вкладала. Макіяж а-ля нюд, з прикрас лише сережки, на ліжку вже на мене чекав мій наряд. Я дуже любила цю сіру блузу, вона мені пасувала неймовірно, навіть мій прискіпливий погляд це не міг спростувати. Виріз більш ніж скромний – лише ключиці трохи відкриті, широкий від плеча рукав переходив в високий манжет з багатьма дрібненькими гудзиками від зап’ястків аж до ліктя. В поєднанні з чорною прямою спідницею до середини литок, вбрання виглядало класично і стримано. Саме те що треба - це вечеря, але суто ділова, без зайвого флірту та оманливих обіцянок. Доповнила гардероб клатчем, сірими гостроносими туфлями на невисокому підборі та краплиною парфуму. Вибір останнього був найпростішим – взяла з собою на зустріч з уродженцем Авіньйону флакон з нехитрою назвою «Avignon». Всередині калатало від резонуючих думок, та себе опанувала і вже за кілька хвилин рішучою ходою підходила до столика. Обидва гостя підвелись одночасно і з двох сторін потягнулись до третього стільця. Я приязно привіталась і дотепно пожартувала, викликаючи посмішку у Франца і звичне нічого у Сердюка. Пан Ксав’є вчепився в мою руку і обдарував її цілунком, блиском очей собі підіграючи, а я мило усміхнулась, делікатно вивільнила руку і розмістила стілець так, щоб бути на абсолютно рівній відстані до кожного з них. Шкодувала навіть, що вимірювальної рулетки в клатчі не маю. Попри моє занепокоєння, ми швидко від ввічливих прелюдій дійшли до суті і ця зустріч стрімко перетворилась на початок серйозних переговорів. Аромати страв чула, та апетиту геть не було, лиш маленький шматочок чогось вишуканого м’ясного скуштувала і червоним вином запила, насолоджуючись приємною терпкістю і теплом у шлунку. Чоловіча розмова з моїм перекладом тривала кілька годин і завершилась домовленістю зустрітись за кілька тижнів у Львові. Наостанок Франц знову звернув всю свою увагу на мене і здаля почав підкрадатись, цікавлячись про мої плани на решту вечора та завтрашній день. Цю частину розмови я не перекладала, лиш ввічливо відмовилась вдаючи неймовірну втому - не дуже помітно, але так щоб і не пропустив, потроху позіхати почала. Пан Ксав’є ще раз до руки моєї припав, та довго не бавився – Сердюк простягнув йому руку і одразу після рукостискання мою собі під лікоть вклав, не лишаючи французу ніяких сподівань. Так і попрощались – Франц пішов на вихід, а ми попрямували до ліфтів.

        - Прийміть вчергове мою щиру вдячність, Анна, - тихо і хрипко промовила до мене крижана скеля. - Це було бездоганно.