Емілія Дзвінко - Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко

Розділ 7

Кирило

Першою з кімнати виходить ця Кітті з усмішкою від вуха до вуха. Взагалі, що за дитячий садок з іменами в цих дівчат — Кітті, Лео? Ніби їм по 5 років. Але я вирішую змовчати, то не моя справа як їм себе називати. Головне — пережити сьогоднішній вечір і більше ніколи не створювати собі подібних проблем. 

Коли я бачу Лео то зізнаюся чесно, на перших секундах зависаю, бо переді мною вже не грубіянка в коротких шортах та футболці, яка страшенно мене бісить, а впевнена та елегантна дівчина, яка знає собі ціну. Виглядає ефектно і з цим непосперечаєшся. Але я  не можу зізнатися отак одразу дівчині, що був неправий і що вона перевершила мої очікування. Це зачіпає мій егоїзм, тож я обираю найбільш стриману, на мою думку, форму похвали. 

— Добре виглядаєш, — спокійно кажу дівчині і намагаюся не сильно на неї витріщатися, щоб знову собі не придумала, як з колінами. 

— Добре виглядаєш? І це все, — обурюється Лео — А де хоч крихта захвату чи як мінімум вдячності? 

— Ми що граємо хто кого більше похвалить? Що вже знову тобі не так? — питаю у відповідь.

— Компліменти ти робиш ще гірше ніж вибачається. Ось що не так, — розчаровано  зітхає Лео. — Міг би хоч сказати щось банальне, типу «виглядаш чарівно» чи «маєш чудовий вигляд». Це все ж краще ніж твоє сухе "добре виглядаєш". Є стільки інших красивих слів, але ти вибрав найнудніші і найпростіші з них.

Я й сам знаю, що міг сказати щось більш відповідне та приємніше для неї, але вже вийшло як вийшло. Лео мені не справжня дівчина, тому мені не обов’язково розпинатися, щоб справити на неї враження. Хоча, докори совісті трохи таки поколюють, бо бачу, що дівчина справді старалася мені вгодити і в неї вийшло. 

— Лео я пішла, — звертає на себе увагу Кітті, обіймає дівчину на останок і цілує в щоку. — А ви там повеселіться від душі. Бачу, що в тебе чудова компанія, переводить погляд на мене і зникає за дверима. 

— Ага, просто мрія! — кидає на останок подрузі Лео.

Далі відбувається щось незрозуміле і дивне. Лео підходить до мене дуже близько і веде своєю рукою від плеча до низу рукава, потім обходить мене і гладить мою спину. Її дотики приємні, але я намагаюся не заглиблюватися у ці відчуття. Певне, це лише побічний ефект від нервування. Що вона взагалі таке творить?

— Красивий, ідеальний … — захоплено каже дівчина.

Я й сам знаю, що виглядаю відмінно, бо сьогодні не можна інакше. Певне, десь дуже глибоко в душі все ж таки я хочу, щоб моя колишня пошкодувала про те, що пішла від мене. Їй завжди подобалося, коли я носив чорний смокінг з білою сорочкою, тож сьогодні лише класика і нічого зайвого.

— Боже, та він такий класний, що я б вдягнула його і ніколи не знімала. Навіть перед сном, —  Лео продовжує дивно поводитися і молоти якусь дурню і її погладжуванням переходять в пощупування та лоскіт.

Я легко здригаюся і усміхаюся, бо страшенно боюся лоскоту. Дівчина помічає мою реакцію і спеціально лоскоче мене ще більше, ніби перевіряючи чи вона не помилилася. Я знову вивертаюся і сміюся. Виходить саме по собі.

— Отакої, наш мухомор боїться лоскоту, — Лео задоволена ніби знайшла мою Ахіллесову п’яту.

— Годі, нам не по п’ять років, — зупиняю дівчину, бо знаю, що вона обов'язково щось ляпне образливе. — Я вже казав тобі про особисті кордони. Тоді чому ти знову до мене полізла? Щоб там ти собі не надумала, одразу кажу, що ти не мій тип, тож можеш навіть не намагатися.

Лео від моїх слів розсміялася дзвінко як дитина. Цей сміх так в її стилі і він так підходить дівчині, що аж бісить. 

— Не знаю, про що ти подумав, але я говорила «красивий», «ідеальний» про твій смокінг, а не про тебе.  В мене є слабкість до красивих якісних речей і я отримую велике задоволення торкаючись до них і вивчаючи їх шви, крій і всякі такі детальки, які помічають лише ті, хто працює з одягом. Тож мушу тебе розчарувати компліменти були не тобі, а твоєму смокінгу. І, зверни увагу, я добре вмію їх говорити.

— Ага, вмієш говорити! — іронізую з дівчини. — Жаль, що мій смокінг їх не оцінить. 

— Оцінив би, якби був людиною, — наполягає на своєму дівчина.

Я не хочу далі спілкуватися на цю абсурдну тему, тому просто беру Лео за руку і веду до виходу, бо ще трохи так посперечаємося з нею і можна буде взагалі нікуди не їхати. А я так не можу, якщо пообіцяв, то значить буду.

По дорозі до філармонії заїждаємо в квітковий салон за букетом білих троянд для Вікторії. Я знаю, що ми сильно спізнюємося, але не можу приїхати на концерт без її улюблених квітів. Переконую себе, що з мого боку, це лише жест ввічливості і не більше. Придушую спогади, які рвуться на зовні не піддаючись заморожуванню чи дресируванню. Лео йде зі мною за букетом, бо каже, що не любить сидіти сама в автівці. Я згоджуся, бо страшенно втомився від її фокусів і від неї самої. Не заздрю її хлопцеві. 

Поки флористка готує для мене букет, Лео зачаравоно розглядає якісь екзотичні квіточки та зелень в горщиках. До деяких підходить ближче і вдихає їх аромат. Якщо їй не подобається, то смішно кривить носик і йде далі, а якщо подобається, то вдихає ще раз. Потім Лео ще раз проходить по усіх рядах і фотографує все, що їй сподобалося. Якщо дівчина мовчить, то цілком собі стерпний варіант — сам себе підбадьорюю. 

—  Готово, — задоволено каже флористка і передає мені величезний букет квітів.

Я розраховуюся і ми з Лео сідаємо в автівку. 

—  Ми запізнюємося на пів години. Навіть не можу пригадати коли в житті я так сильно запізнювався кудись. Терпіти не можу не пунктуальних людей, а зараз сам потрапив в таку ситуацію, — кажу я це швдише собі, ніж дівчині. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍