Теодор Драйзер - Американська трагедія

Адже його все життя вчили якраз протилежному. В усьому, до чого він тепер так уважно прислухався, крилося щось глибоко хвилююче, але невиразне, невирішене.

А Томас Ретерер! З першого ж погляду видно було, що навряд чи зможе він нашкодити кому-небудь, стати чиїмсь ворогом. На зріст він був не вищий за п'ять футів чотири дюйми, товстий, з чорним волоссям і оливковою шкірою, з веселими ясними очима. Він теж, як згодом довідався Клайд, був із зовсім бідної сім’ї і не мав у житті ніяких матеріальних чи соціальних благ. Але він був самостійний, і всі товариші любили його і завжди радилися з ним про все. Він був родом з Уічіти і тільки нещодавно переселився до Канзас-Сіті. Він і його сестра були головною підтримкою для матері-вдови, яку обоє дуже любили. В дитинстві вони бачили, як принижував, ображав і обдурював їх добру, довірливу матір її жорстокий муж. Бували дні, коли сім’я залишалась без шматка хліба. Не раз їх виганяли з квартири, коли їм не удавалося вчасно заплатити за неї. В жодній школі Томмі і його сестра не могли довго залишатись. Нарешті, коли йому минув чотирнадцятий рік, Ретерер перебрався до Канзас-Сіті, де хапався за всяку випадкову роботу, поки йому не пощастило потрапити до «Грін-Дєвідсон»; пізніше до нього переселилися з Уічіти мати й сестра.

Але навіть більше, ніж розкішшю готелю чи цими юнаками, — їх він досить швидко розкусив, — Клайд захоплювався потоком дрібних подачок, який лився на нього, чимдалі збільшуючи приємну вагу в правій кишені його штанів: монетки в п’ять, десять, двадцять п’ять

Центів і навіть півдолари — їх ставало більше й більше, і вже в перший день на дев’яту годину назбиралося більш як чотири долари, а на дванадцяту, коли закінчилося чергування Клайда, в ньому було понад шість з половиною доларів — стільки, скільки раніше він заробляв за тиждень.

З усієї цієї суми треба було тільки віддати долар м-ру Скуайрсу, — один долар, не більш, так сказав Хегланд, а решта — п'ять з половиною доларів за один вечір цікавої, привабливої, чудової роботи— належала йому! Йому важко було повірити в це. Ій-право, ніби в казці! «Тисяча й одна ніч»! І проте рівно о дванадцятій годині цього першого вечора десь пролунав гонг, зачовгали ноги, і з'явилися три хлопці: один зайняв місце Барнса за конторкою, двоє інших мали виконувати доручення. І за командою Барнса вісім хлопців його зміни підвелися, виструнчилися в один ряд і рушили до дверей. У службовому приміщенні, як тільки його відпустили, Клайд підійшов до м-ра Скуайрса й дав йому долар сріблом.

— Правильно, — сказав м-р Скуайрс.

Тільки й того. Потім Клайд разом з іншими зійшов до гардеробної, переодягнувся і вийшов на темну вулицю. Він щасливий, і в майбутньому щастя залежить тільки від нього самого! Це відчуття було таке хвилююче, що він весь тремтів і йому навіть паморочилось у голові.

Тільки подумати, яку він знайшов собі посаду! Щодня одержуватиме стільки грошей! Він був пішов додому, вирішивши добре виспатись перед завтрашньою роботою. Але, згадавши, що другого дня йому треба з’явитися до готелю тільки о-пів на дванадцяту, зайшов до нічного кафе і замовив чашку кави й шматок пирога. І тепер він думав тільки про те, що завтра треба працювати всього лише з дванадцятої дня до шостої вечора, а потім він буде вільний до шостої години наступного ранку. І заробить ще грошей. І немалу частину витратить на себе. 

РОЗДІЛ VIII

Більш за все Клайд думав про те, як зберегти для себе левову пайку грошей, які він заробляв. З того часу, як він уперше почав працювати, встановлений був такий порядок, що більшу частину свого заробітку — принаймні три чверті — Клайдові доводилося вкладати в спільне господарство. Та коли тепер він розповість, що одержує не менш як двадцять п'ять доларів щотижня, — і це не вважаючи п'ятнадцять доларів заробітної плати щомісяця й дарового харчування, — батьки, звичайно, захочуть, щоб він давав їм щотижня доларів десять-дванадцять.

Однак його надто довго мучило бажання мати вигляд не гірш за першого-ліпшого елегантного й добре вдягненого юнака, і тепер, коли траплялася щаслива нагода, він не міг встояти перед спокусою насамперед добре одягтися — і якнайшвидше. Тому він вирішив сказати матері, що всі його чайові не перевищують долара за день. А щоб мати змогу розпоряджатись вільним часом на свій розсуд, він заявив, що часто йому доводиться, на додаток до звичайних робочих годин, заступати інших хлопців, коли хтось із них хворий, або занятий іншою роботою. Він сказав також, що адміністрація готелю вимагає, щоб у службовців був пристойний вигляд не тільки в готелі, але й поза ним. Йому не можна буде довго ходити до готелю в тому одязі, який він носить тепер, сказав він. М-р Скуайрс уже натякав на це. Але, додав Клайд, щоб пом’якшити удар, один з хлопців показав йому місце, де можна купити всі потрібні речі на виплат.

І мати була така наївна в усіх цих справах, що повірила йому.

Та це ще було не все. Клайд тепер весь час перебував у товаристві юнаків, які, працюючи в готелі, набули чималого життєвого досвіду, ознайомилися тут з надуживаннями та з пороками і були вже обізнані з деякими формами розпусти, зовсім невідомими досі Клайдові. Він тільки розкривав рота з подиву, а спочатку навіть і від лякливої огиди. Хегланд, наприклад, сказав йому, що певний процент заробітку компанії, до якої належав тепер Клайд, ішов на гулянки, які влаштовувались вскладчину щомісяця — звичайно того вечора, коли одержували платню. Ці гулянки, залежно від настрою компанії і від готівки, починались іноді «шикарною» вечерею з випивкою в одному з двох досить відомих, але не занадто респектабельних нічних ресторанів. Потім усі гуртом рушали до танцювального залу — дещо простішого, щоб підхопити там якесь дівчисько, або, якщо цього здавалося мало, йшли до якого-небудь відомого публічного дому (звичайно замаскованого під «кімнати з пансіоном»), де за невеликі гроші можна було, як вони часто хвалилися, одержати «будь-яку дівчину на вибір». І тому що вони дуже юні і по суті наївні, щедрі, веселі й непогані з себе, вони зустрічали в цих домах найгостинніший прийом у «мадам» і дівчат, які намагалися — з комерційних міркувань, звичайно, — подобатись їм і примусити прийти знову.

І таке убоге було досі життя Клайда, його так вабило до всіляких розваг, що тепер він жадібно ловив кожний натяк на пригоди й розваги. Не