Теодор Драйзер - Американська трагедія

— Вірніше бути не може, — відповів Ретерер. — Це вже така птаха — їй усього мало. В її чоловіка, кажуть, велике деревообробне підприємство в Канзасі, але тепер вона не живе з ним. У неї тут найкращі кімнати на шостому, але вона половину часу не буває вдома. Мені покоївка казала.

Цей Ретерер, маленький, кремезний, але гарненький, з постійною усмішкою, був такий привітний, м'який і приємний у поведінці, що Клайд одразу відчув симпатію до нього і захотів познайомитися з ним ближче. І Ретерер платив Клайдові тим самим, бо помітив, що Клайд наївний та недосвідчений і радо зробить йому будь-яку дружню послугу.

Розмова про біляву жінку була обірвана викликом на роботу і більше не поновлювалась, але на Клайда вона справила сильне враження. Жінка була дуже гарна з лиця, виплекана, з чудовою шкірою й блискучими очима. Невже правда те, що сказав Ретерер? Вона така гарненька! Клайд дивився в простір, і перед ним поставало невиразне видіння, яке лоскотало нерви і в значенні якого він навіть самому собі не хотів признатися.

А мораль і філософія усіх цих юнаків!.. Кінселла, низенький, товстий, добродушний і дурненький, як здавалося Клайдові, але досить вродливий і мужній, як розповідають — відчайдушний картяр, перші три дні віддавав увесь вільний час навчанню новачка, яке почав був Хегланд. Він був ввічливіший за Хегланда, але Клайдові він не здавався таким приємним і симпатичним, як Ретерер.

І цей Едді Дойл, який з самого початку зацікавив Клайда і якому Клайд неабияк заздрив, такий він був гарний з себе, стрункий, з добірними, граціозними жестами і лагідним, приємним голосом. Надзвичайно привабливий, він миттю полонив кожного, хто зустрічався з ним, — як службовців готелю, так і сторонніх, яким траплялась нагода звернутися до нього з запитанням. Черевики його й комірець сліпучо виблискували, волосся було підстрижене, зачісане і напомаджене за останньою модою, як у кіноактора. Клайда враз підкорили його смак і вміння одягатися — його найелегантніші коричневі костюми, кепі, його галстуки й носки, підібрані до тону. Він носитиме коричневе пальто такого ж крою, з поясом, думав Клайд. І точнісінько такого ж коричневого кашкета. І так само добре пошитий, елегантний костюм.

Приблизно таке ж враження справив на Клайда і той юнак, який першим знайомив його з роботою, — Хегланд. Один з найстарших віком і найдосвідченіших розсильних у готелі, Хегланд дуже впливав на інших своїм веселим, безтурботним ставленням до всього, що виходило за межі його безпосередніх службових обов’язків. Він не був такий освічений і гарний з лиця, як деякі інші юнаки, але він дуже зацікавив Клайда, зачарував його своєю палкою, енергійною вдачею, своєю щедрістю, коли йшлося про гроші й розваги, нарешті, хоробрістю, силою, сміливістю, — тут до нього не могли дорівнятися ні Дойл, ні Ретерер, ні Кінселла, — він був дужий і сміливий часом до безглуздя.

Як він сам пізніше розповів Клайдові, він був сином шведа, підмайстра в пекаря; батько кілька років тому покинув його матір в Джерсі-Сіті напризволяще. Тому ні Оскар, ні його сестра Марта не могли дістати хоч якоюсь мірою задовільного виховання або зав’язати які-небудь пристойні знайомства. Чотирнадцяти років Оскар утік із Джерсі-Сіті у вантажному вагоні і з того часу сам прокладав собі шлях у житті. Він, як і Клайд, безрозсудливо прагнув кинутися у вир насолод, яким здавалося йому довколишнє життя, і готовий був на всякі пригоди, але при цьому не знав властивого Клайдові нервового страху перед наслідками. У нього був друг на прізвище Спарсер, трохи старший за нього, який служив шофером у одного багача в Канзас-Сіті; іноді він потай брав машину і давав її в розпорядження Хегландові для коротких позаміських прогулянок. Ця люб'язність приятеля, хоч і не зовсім чесна й законна, надавала Хегландові в очах інших юнаків особливого, хоч і далеко не виправданого блиску і підносила його у власній уяві.

Хегланд був не такий вродливий, як Дойл, і йому було набагато важче завойовувати увагу дівчат, а ті, у кого йому пощастило домогтися успіху, були не такі чарівні. Все-таки він надзвичайно пишався пригодами подібного роду і неабияк хвалився ними, причому Клайд через свою недосвідченість більш за всіх вірив тому, що він розповідав. Може, через це, почуваючи в Клайді доброзичливого слухача, Хегланд мало не з першого дня полюбив його.

Коли їм доводилось ка ослоні сивіти поруч, Хегланд продовжу-вав повчати Клайда. Канзас-Сіті прекрасне місце, якщо тільки вмієш жити. Він працював ранііше по інших місцях, у Буффало, Клівленді, Детройті, Сент-Луїсі, але; ніде йому так не подобалось, як у Канзас-Сіті… головним чином тому, — але про це він не вважав за потрібне тоді розказати, — що справи його ніде не були такі блискучі, як тут. Він був «перемивальницею» посуду, прибиральником вагонів, помічником водопровідника… брався за всяку роботу, поки, нарешті, в Буффало не став на службу до готелю. А потім один хлопець, який тепер не служить тут, умовив його переїхати до Канзас-Сіті. Зате тут…

— Розумієш, — казав він, — чайові в цьому готелі — таких ніде не матимеш, це вже я знаю, а головне — народ тут хороший. Ти з ними по-доброму, і вони тебе не скривдять. Я тут уже рік, а скаржитись нема на що. Цей хлопець Скуайрс — нічого, підходить, коли не завдавати йому клопоту. Вимогливий, але ж треба йому про себе подбати. А даремно нікого не вижене. Це я знаю. З рештою все просто. Закінчив роботу — і сам собі хазяїн. Хлопці у нас хороші і вміють повеселитися. Не підведуть і не викажуть. Коли що де відбувається — вечірка або що інше, — всі тут як тут. І не бурчать і не ремствують, коли що не клеїться. Це вже я знаю, адже у нас тут по-всякому бувало!

З його базікання Клайд зрозумів, що всі хлопці в готелі були між собою найближчими друзями — всі, крім Дойла, який тримався дещо відокремлено, хоч і не зарозуміло. («Надто багато жінок бігає за ним, от і все».) Усім товариством ходили в гості, в дансинг, на обіди, в одно місце, де можна грати в карти, і ще в такий собі куточок під назвою «Кет Суїні», де є прегарненькі дівчатка, і так далі, і так далі — сила відомостей, про які ніколи не чув раніше Клайд. Ці розповіді примушували його замислюватись, мріяти, сумніватися, тривожитись і питати себе — чи розумно це і чи справді в цьому багато привабного, та й чи дозволені для нього ці втіхи?