Мирослава Горностаєва - Атарінья

незнайомим Ельдар, про яких чув лише зле? Я перебирав у пам’яті усі оповіді

доріатських дів і жон, вибираючи з них найдошкульніше. План мій був таким – якщо

Феанорінги хочуть приспати нашу з Ельросом пильність, і перетворити нас на рабів, то

краще вже загинути одразу і з честю. Рудоволосий мені здавався більш запальним, аніж

його брат – його я і вибрав в якості зброї судьби.

Нас запросили не на обід, бо вже було пізненько, - на вечерю. За нами прийшов Ельф-підліток, у нього було хвилясте волосся, що сяяло сріблом і сягало стану, видовжені очі

кольору сталі і вузьке, мов клинок, нолдорське лице. Я ніяк не міг визначити його статус, поки я ламав над цим голову, він мовчки взяв нас за руки і звів униз.

У коминній залі відбувалася звичайна вояцька учта, за майбутні століття я відбуду їх

безліч. В Гаванях мати давала бали, при чому запрошено туди було не кожного Ельфа, діви та жони рухалися мов лебедиці, а вже дивились на співрозмовника так, ніби

дарували золотого персня. Обрані особи вдостоювалися чести сісти до столу княгині, і

там часто ставали мішенню для досить злостивих жартів. Можливо ви чули історію про

те, як ще в Доріаті Ельф-Нандо на ім’я Саерос злостиво пожартував над моїм родичем-людиною, Туріном, сином Гуріна?

Ви хитаєте головою, отже не чули… Вам і не потрібно цього чути – ця оповідь не

принесе чести ні Ельфам ні Людям. Злоєхидство – чисто доріатський звичай, у Нолдор

все було простіше. Хоча часом двоє Ельдар просто з-за столу йшли до зброярні, з’ясовувати стосунки у поєдинку до першої крові, а за столом іноді бувала просто

перестрілка жартами, ці жарти таки були доброзичливими. Принаймні, Маедрос завжди

стежив, щоб це було так, а не інакше. Келебрімбор опісля оповідав мені, як Найстарший

змушував своїх запальних братів стримувати себе… І жорстко карав за кожен непослух.

Якось він вислав Куруфінве, батька Келебрімбора, на порубіжжя за невдалий жарт над

гостями-Гномами.

Тут теж вельможі сиділи окремо, але не на підвищенні. В залі панувала шамотанина, співали й музичили по черзі, всі, хто того бажав. Одні воїни виходили на варту, інші

поверталися з обходу… Підліток, схожий на Синда і на Нолдо одночасно, провів нас до

княжого столу. Обидва Феанорінги вже сиділи там в оточенні найближчих. Два крісла

поруч з ними були порожніми.

- Будьте моїми гостями, сини Еаренділя, - мовив Маедрос лагідно, - і сідайте до столу.

Ельрос спробував залізти на високого стільця, але не зміг, і Маглор підсадив свого

підопічного. Брат подякував поглядом – він був занадто слабким, і ледве зійшов донизу. Я

залишився стояти.

- Сідай, - сказав Маедрос, - вечеря холоне…

- Я не їстиму, - відповів я визивно, - і не сидітиму поруч з вами…

- Твій брат хворий, але вийшов до вечері, - здвигнув плечима рудоволосий, - бажаєш, щоб тобі подавали вечерю до ліжка?

- Я бажаю взагалі не бачити вас, - розпочав я підготовану в кімнаті промову, - всі

Феанорінги – злостиві і люті істоти, пихаті братовбивці, а ви – ви є гіршим за всіх…

Ви убивали Квенді ще там, в Західних Землях, в Альквалонде – я старанно вимовив

квенійську назву, - і убивали в Доріаті. У нас, у Гаванях теж – убивали. Ви – боягуз, ви плазували біля ніг Моргота, і тому він вас помилував, і дав можливість утекти. За

те, що ви цілували йому чоботи. Ви зрадили друга – отого Фінгона з Гітлуму, він був

вашим Великим Князем, а ви не прийшли на битву. Мій пращур Тургон прийшов – а

ви, ви не прийшли, і Фінгон надаремне вдивлявся в далечінь, чи не здійметься курява

24

від вашого війська. За те Моргот зберіг життя всій сімці Феанорінгів, але мій дід Діор

прикінчив аж трьох з вас, чим довів, що ви не лише боягузи, але й слабосилі… Ви

убили жону Діора і братів моєї матері, а отже ви є вбивцею nissi і дітовбивцею!

Раптом я втямив, що Маедрос уже не сидить за столом, він стоїть, стоїть біля комина, вивищуючись наді мною на весь свій чималенький зріст, і лівиця його надаремне шукає

піхов з мечем при правому боці. Я вирахував вірно, але забув про одну важливу річ. В моїй

уяві Феанорінги завжди були озброєні до зубів, однак на вечерю у колі наближених не

беруть мечів. Майтімо якось зізнався мені, що коли б він тоді мав при собі меча, то його

заслужено б назвали дітовбивцею. Він стерпів би від дитини-заручника всі несправедливі

зауваження окрім одного… Я насмілився сказати йому, що він зрадив друга…

Нерданель раптово звелася з-за