Наталія Ярославівна Матолінець - Гессі, Наталія Ярославівна Матолінець

Гестія вбрала темно-синю сукенку з цієї оказії і дуже сміялася, що Фауста теж прийшла в синьому. Її брати були схожі між собою: усміхнені, смагляві і з вигляду геть веселі. Один вищий, другий нижчий, але з абсолютно однаковими світло-карими очима.

— Привіт, Генрі! — першим вигукнув вищий, таки носатий і, мабуть, старший.

Генріка всміхнулась йому так променисто, що відразу стало зрозуміло: Морґін — то він.

— Даррін Олліш, — назвався другий, з неохайним хвостиком на плечі. — Ми вже знайомі?

— Гестія Амалія, — шепнула Гессі. — Так, я до вас якось заходила.

— Але ти вже спав, — повідомила Фауста.

— То ти прихильниця пізніх нічних прогулянок? — Даррін відповів гострим поглядом.

— О так, — кивнула Гессі. — Що буває кращим за срібло повного місяця в річці опівночі?

Даррінові медово-карі очі округлились. Генріка сіпнула Гессі за рукав і шепнула:

— Гесті, будь ласка, не починай!

Гессі подивилась на сестру і висмикнула рукав. Ну так. Генріка на людях надто соромиться своєї дивної сестри. Особливо в присутності ледь старших юнаків. Вона відчула дивну образу. Адже блакитноокий незнайомець точно старший за неї, а проте його аж ніяк не знічувало розглядання місяця у воді. Чи танці під дощем. Ну й гаразд.

— Моя сестра має вельми поетичну натуру, — виправилась Генріка.

Даррін скуйовдив своє і без того хвилясте волосся. Морґін тим часом кивнув у бік пристані:

— То ми там уже орендували красиві човники. Прокатимось до восьмого мосту і назад?

Гессі подивилася на річку. Під полуденним сонцем вода блищала й сліпила, і хотілося триматись від неї подалі.

— Яка чудова погода для річки! — заявила Генріка, поправляючи капелюшок зі смугастою стрічкою, яка майоріла, мов знамено старовинного війська, котре йде підкоряти фортецю ворогів.

— То ми попливемо в першому човні, бачите: біло-жовтий, маленький такий? — Морґін, вочевидь, уже все спланував. Він узагалі скидався на людину, котра має план дій у будь-якій ситуації. — А ви — в отому синьому. — Він махнув рукою в бік іншого човна. — Поміститесь?

Фауста впевнено кивнула:

— Ти забув, як ми з кузинкою Брайні вчотирьох на синьому каталися?

— Не забув. — Морґін клацнув пальцями в неї перед носом. — А проте за тих часів ти була десь удвічі легшою, сестричко!

— О-о-о, бережися! Чи знаєш, що кожен, хто ображає милих сестер, ризикує втрапити до дірявого човна і піти на дно просто на середині річки?

— Так? Ну то ми будемо біля восьмого мосту першими!

— То ходімо! Ідемо, Гестіє? — Даррін повернувся до неї.

Гессі подивилась на його засмаглі руки, котрі виднілися з-під закочених рукавів, і завмерла.

«Ну спробуй! — просила її Генріка ввечері напередодні. — Ніхто ж тебе не свататиме. Спробуй хоч повеселитись! Даррін милий, чесно-чесно».

Проте Гессі не могла нічого з цим вдіяти. Були дівчата такі, як Генрі, — вони могли із захватом сміятись, сяяли, коли на них дивились, і добирали влучні слова. А Гессі віднімало мову. Вона геть не хотіла сміятись. І кататись на човні теж. Вона хотіла додому, читати книгу про Аїдена та їсти тістечка за рецептами з Фіренсу…

— Я погано почуваюся. Краще подивлюсь на вас із берега. А ви йдіть без мене, — відказала вона.

Морґінові брови злетіли вгору. Генріка блиснула очима. Проте не встигла вона й слова сказати, як втрутилась Фауста:

— Тоді ми можемо зробити пікнік над берегом. — Вона поплескала долонею по плетеному кошичку, котрий висів на її руці. — Я взяла трохи яблук, цукерок і печива, а ще мамин домашній сидр. Даррі, збігай, будь ласка, по холодну воду для Гесті — думаю, не варто переборщувати з сидром, коли погано почуваєшся. Моррі, а ви йдіть кататися. Направду, річка красива сьогодні, а цукерок у мене на всіх не стане. — Вона підморгнула старшому братові.

Даррін, не чекаючи іншого рішення, пішов до наметів біля мосту, де можна було купити морозива або просто підсолодженої води.

Генріка, котра вже червоніла від роздратування, закусила губу, але тоді різко розвернулась, мало не загубивши капелюшок, натягла його ліпше й попрямувала до річки так швидко, що Морґінові довелось бігти за нею.

— Вибач, Гессі, — видихнула Фауста. — Хочеш, сядемо під деревами, де не так сонячно?

— Це ти вибач. Насправді я не мала псувати вам забаву.

— О, та ні. Власне, я не люблю кататись на човнах. Упасти у воду боюсь. А Даррі в них узагалі захитує.

— Справді?

— Так. — Фауста дістала з кошика зеленаве покривало і взялась розстеляти його на траві, у затінку старого клена. — Але ніхто не хотів того казати.

— Я теж не хотіла кататись.

— Будьмо чесними: це взагалі була ідея Моррі та Генрі. От хай вони й розважаються. А я тобі скажу: цукерки — це куди ліпше! О, Даррі! Даррі! — Фауста помахала йому.

— У вас такі теплі стосунки, — втішилась Гессі.

— Атож. Їх двоє, і вони старші. Якби в нас були інші стосунки, мені було б важкувато вдома.

Юнак підійшов до них і стурбовано запитав:

— Як Гестія?

— О, вона теж не хотіла кататись на човнах! Як я й передбачила.

Даррін спохмурнів, а тоді усмішка знову перемогла, і він упав на килим поміж Гессі й сестрою.

— А я казав тому бевзеві, що треба кликати дівчат до театру!

— Яблучко? — Фауста простягла братові рум’яний фрукт.

— О, таж ваші батьки тримають книгарню! — згадала Гессі.

— Ага, — кивнув Даррін.

— І ви одержуєте всі новинки? — спитала дівчина з надією.

— Ну, як усі… — Брат Фаусти бризнув яблучним соком. — Художні переважно. Навчальні книжки в нас мало