Володимир Михайлович В'ятрович - Війна і міф. Невідома Друга світова, Володимир Михайлович В'ятрович

уникав терміна «націонал-соціалістичний»? Можна припустити, що радянські пропагандисти боялися аналогій між нацистами і комуністами. Історична предтеча ВКП(б) — Російська соціал-демократична робітнича партія — мала граничну подібність назви до Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії. Сталіну не подобалось використання Гітлером терміну «соціалізм».

Таким чином, у СРСР з 1930-х років утвердилася традиція називати німецьких націонал-соціалістів (нацистів) — фашистами.

Міф 14. Найбільша танкова битва війни відбулася під Прохоровкою у 1943 році

Прохоровка — селище міського типу, районний центр Бєлгородської області, у районі якого 12 липня під час Курської битви 1943 року відбулася найбільша танкова битва Другої світової війни.

«Военный энциклопедический словарь», 1984 рік

Суть міфу

Найбільша танкова битва Другої світової війни відбулася влітку 1943 року під Прохоровкою. У ній зійшлися до 1 200 танків та самохідних артилерійських установок. Втрати сторін склали близько 700 танків. Німецькі сили було розбито, а їхні залишки перейшли до оборони. Це стало переломним моментом Битви на Курській дузі.

Факти стисло

Найбільша танкова битва німецько-радянської війни відбулася улітку 1941 року на території Західної України. Вона тривала тиждень у районі міст Дубно, Броди та Луцьк. У ній брали участь понад 3 000 радянських та більше 700 німецьких танків та самохідних артилерійських установок — САУ. Ця битва закінчилася ганебною поразкою радянських військ.

Факти докладніше

Традиційно найбільшою танковою битвою Другої світової війни прийнято вважати бій під Прохоровкою влітку 1943 року. За офіційною радянською версією у ній з обох сторін було задіяно до 1 200 танків та САУ. Німецькі сили було знищено, їхні залишки змушені були перейти до оборони, і це стало переломним моментом у Битві на Курській дузі.

Акцентуючи увагу на битві під Прохоровкою, радянська пропаганда залишає за лаштунками іншу танкову битву. Вона відбулася влітку 1941 року на території Західної України у районі міст Дубно, Броди та Луцьк. Але за радянських часів шукати подробиць про неї було справою марною. Якщо в офіційній історіографії вона і згадувалася, то лише мимохідь.

На сторінках «Військового енциклопедичного словника» під редакцією начальника Генштабу СРСР Миколи Огаркова танкова битва 1941 року є такою собі «білою плямою».

Офіційне видання Інституту історії СРСР «Радянський Союз у роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945» присвячує їй лише одне речення:

Радянський танк Т-34 з 8-го механізованого корпусу 26 армії Південно-Західногофронту, підбитий в районі м. Дубно німецькими 111-ю дивізією і полком «Герман Ґерінґ»

«…контрудари по військах 1-ї німецької танкової групи вилилися у великі танкові бої в обширному районі Луцьк, Броди, Рівне, Дубно, які тривали до початку липня та призвели до зриву запланованих гітлерівським командуванням строків захоплення Києва».

Так само небагатослівно згадували про неї у мемуарах і радянські воєначальники.

Між тим, порівняння лише кількості задіяної техніки буде явно не на користь Прохоровки. Судіть самі.

Бій під Прохоровкою тривав лише один день. Битва у районі Дубно — Броди — Луцьк розтягнулася на цілий тиждень — з 23 до 30 червня 1941 року.

З радянського боку у ній брали участь 5 механізованих корпусів, а це — більше 2 800 танків.

Німці протиставили цій армаді свої чотири дивізії, які мали 585 танків та САУ.

Потім на допомогу сторонам прийшли ще одна радянська (325 танків) та одна німецька (143 танки) танкові дивізії.

Тож загалом у битві брали участь більш ніж 3 000 радянських та понад 700 німецьких танків і САУ. У Битві під Прохоровкою сили сторін були майже утричі менші.

У чому ж причина того, що танкова битва на Західній Україні залишилася майже непоміченою радянською історіографією?

Ще увечері 22 червня 1941 р. війська радянського Південно-Західного фронту отримали завдання оточити та знищити німецьке угрупування у районі Володимира-Волинського та Дубна, а вже 24 червня зайняти район польського міста Люблін. Координувати дії фронту особисто прибув начальник Генштабу Георгій Жуков.

Проте радянські танкові з’єднання вступили у бій розрізнено, й їхні контратаки захлинулися. Війська не отримали підкріплення та потрапили в оточення. 29 червня командування віддало наказ на відхід практично знекровлених механізованих корпусів. Наступного дня розпочався загальний відступ, який більше нагадував утечу.

Загалом з радянського боку було знищено понад 2 500 танків. Надзвичайно великими були також небойові втрати техніки. В окремих частинах вони сягали 40–80 %! Німецькі втрати були значно скромнішими — усього 260 бойових машин. Причому переважна частина цих танків та САУ після ремонту знову повернулися у стрій.

Жодної з поставлених цілей радянські сили у цій битві не досягли. Незважаючи на кількісну перевагу, вони відкотилися назад до лінії давнього радянсько-польського кордону. Вже за кілька днів німецькі війська прорвали нашвидкуруч організовану там лінію оборони і 10 липня вступили до Житомира.

Покинуті радянські танки 67-го танкового полку 34-ї танкової дивізії, район Дубна, червень 1941 р.

Радянська пропаганда стверджувала, нібито на початку війни Вермахт за кількістю та якістю танків значно переважав Червону армію (докладніше про це — у міфі 11). Через це багато хто й досі вірить, що погано озброєні радянські бійці зупиняли армади німецьких танків зв’язками гранат або ж просто пляшками з запальною сумішшю. Вписати у цю картину велику танкову битву червня 1941 року було складно. Так само складно було пояснити, чому ця битва закінчилася такою ганебною поразкою, якщо нею керував сам майбутній «Маршал Перемоги» Жуков.

Ось чому танковій битві у районі Дубна, Луцька та Бродів не знайшлося належного місця в офіційній радянській історії війни.

Міф 15. Дніпрогес у Запоріжжі, Хрещатик та Успенський собор у Києві підірвали нацисти

За наказом німецького командування військові частини пограбували, підірвали